Розділ 1

Чим зазвичай закінчується шкільна екскурсія на природу? Купою приємних вражень і відчуттям повної знесиленості юних мандрівників? Може, і так, тільки не цього разу. Бо звичайний похід у гори перетворився на захоплюючі, місцями небезпечні і дуже незвичні пригоди для п’ятьох друзів. Тільки завдяки міцній дружбі і мужнім вчинкам вони подолали всі негаразди і довели, що добро обов’язково перемагає. П’ятеро простих дітлахів зуміли стати «хороброю п’ятіркою», якою пишається весь їхній край. То що ж це за пригоди такі?

Які розваги у гірському районі можна запропонувати дітям у теплий весняний час? Нескладно здогадатись, що споглядання цвітіння садів із найвищої вершини у поселенні є найбільш вигідним варіантом. Як не крути, а байдужим залишитись не зможе ніхто. Навіть юні бешкетники, які краще б спокійно посиділи у шкільних стінах.

- Діти, не відставайте! Ще трохи – і буде привал на вершині! Впевнена, ви можете більше, ніж здається! - завзято гукала вчителька, яка незрозумілим чином досить бадьоро першою підіймалася на гору.

- Здається, ця вершина залишиться мною непідкореною, - сказав Вадим, чи то собі, чи то подрузі Богданці, яка йшла поруч. Хлопчик знесилено опустився на землю, розглядаючи все довкола і примружуючи очі від яскравого сонечка.

- Здається, у тебе є напарниця, – відповіла дівчинка і теж опустилась поруч із другом, знесилено видихаючи. – Краще вже задачі і рівняння.

- І вірші напам’ять вивчати легше.

Друзі обоє розсміялись і зустрілись веселими поглядами.

- Діти! Підтягуйтесь усі на вершину! - почувся голос вчительки досить здалеку, що знову зіпсувало настрій друзям. Йти їм ще, схоже, далеко і важко.

Вадим піднявся першим і подав руку Богданці, щоб допомогти підвестись. Вона радісно прийняла допомогу. Хлопчик почав іти першим, щоб за потреби допомагати дівчинці підніматись. Тільки через мить допомога знадобилась йому самому. Вадим не помітив під ногами дрібне каміння, підсковзнувся на ньому і впав на землю, проїхавшись кілька метрів по стрімкому схилі через густі зарослі кущів.

Богданка дуже за нього перелякалась і почала кричати, щоби хтось прийшов на допомогу. До них одразу прибігли інші діти, теж їхні друзі. Одразу було видно, хто дійсно тебе цінує і переживає. Без жодних сумнівів услід за Вадимом спустились Василь, Богдан, Вікторія і сама Богданка. Вони очікували знайти внизу травмованого друга, та після побаченого дрібні подряпини відійшли на другий план. За кущами і різноманітними зарослями ховалась невелика печера. Звісно, не вона здивувала дітей, а те, що у ній ховалось. Сонечко світило під таким кутом, що добре висвітило у кутку печери купу золотих коштовностей. Хтось залишив тут справжній скарб, як у дитячих казках, тільки реальний. Від побаченого друзі застигли на одному місці, перезираючись здивованими очима.

- Діти! Що сталось? Швидко виходьте з кущів! - почувся голос стривоженої вчительки і дітвора одразу схопилась підійматись наверх.

Тільки після того як вчителька особисто оглянула кожного і запевнилась, що травм вдалось уникнути, вона погодилась вислухати учнів. Вислухати вона вислухала, тільки от чи повірила? Бо на обличчі так і виднілись сумніви. Та спуститись вона таки погодилась, аби переконатись у всьому особисто.

Коли вони знову зійшли вниз разом з учителькою, печера залишалась абсолютно порожньою, без жодного натяку на золоті скарби.

- Отже, так, юні фантазери! Справжній існуючий скарб очікує нас на вершині, і це – краєвид. Ваші вигадки я вибачаю і списую все на втому. Тож дружно за мною підіймаємось до всіх учнів і гайда наверх.

Вчителька невдоволено всіх оглянула і почала вибиратися з кущів. Першим не витримав Вадим і тихенько прошепотів друзям:

- Ми всі бачили скарб, а значить – він тут був. Тільки куди так швидко подівся?

- А може, це нам допоможе? - відповіла Богданка і підняла із землі носову хустину, вишиту різнокольоровими нитками.

- Гадаєш вона належить тому, хто вкрав звідси скарб? - запитав Вадим.

- Гадаю, я знаю як його знайти, бо цю хустину вишивала моя сусідка – баба Ганя. І нещодавно у неї з’явився постоялець – еколог.

- Думаєте, це він? - звернувся до друзів Богдан.

- Ну не баба Ганя ж така спритна, - відповів Вадим. - Отже, ми маємо підозрюваного. Над нами вже сміються наверху всі учні, тільки дарма, бо я маю намір довести правдивість своїх слів. І буду щиро вдячний, якщо ви мені допоможете.

Хлопчина простягнув свою руку до друзів і ті за чергою простягнули свої, тим самим підтримавши його задум. Тепер друзі мовчки терпіли насмішки школярів, бо знали, що це ненадовго. Зараз у них є важлива справа, і тільки разом вони зможуть довести її до кінця.