Фінал.Щасливий дім і нові мрії

Пухтик і Ведмедик повільно вийшли з тунелю, де їх чекала величезна світла зала. В повітрі стояв легкий аромат квітів, а на стінах відбивалися кольорові візерунки, створені сонячними променями, що проникали крізь скляні вікна. Це було місце, яке ніби дихало старовиною і таємницею, але водночас випромінювало тепло і затишок.

— Я ніколи не бачив нічого подібного, — прошепотів Пухтик, роздивляючись дивовижні малюнки на стінах.

— Це місце називається Зала Спогадів, — пояснив Ведмедик. — Тут зберігаються всі найцінніші миті нашого лісу. Кожна історія — це маленька іскра світла, що живить наш дім.

Пухтик відчув, як його серце наповнюється вдячністю і радістю. Вони пройшли залу, і на одному з кінців побачили стареньку сову, що сиділа на пеньку і уважно їх спостерігала.

— Вітаю вас, — сказала сова спокійним голосом. — Ви пройшли всі випробування і довели, що гідні знати справжню таємницю лісу.

— Що це за таємниця? — запитав Пухтик, відчуваючи, що серце починає битися швидше.

— Найважливіша таємниця — це дружба, віра в себе і любов до свого дому. Ці якості допомогли тобі, Пухтику, пройти шлях і знайти ключі до цієї зали. Тепер ця мудрість належить і тобі.

Сова простягнула їм сувій, на якому було написано: «Щоб ліс процвітав, кожен повинен берегти дружбу і допомагати один одному».

Пухтик і Ведмедик обмінялися поглядами і зрозуміли: їхня пригода була не лише пошуком скарбів, а й подорожжю до самих себе.