Велика пригода Пухтика

Пухтик, маленький пухнастий хом’ячок, прокинувся раніше звичайного. Його серце билося швидше, ніж зазвичай — адже сьогодні був день, коли він мав розгадати найбільшу таємницю, що тримала у напрузі весь їхній маленький світ.

Відкривши очі, він побачив, що сонце лише починає заглядати у віконце його будиночка з гілочок. Пухтик зібрав свої речі: маленький рюкзачок з усім необхідним — горішками, мапою, яку він намалював сам, і ліхтариком. Він знав: попереду — довгий шлях через загадковий тунель, про який ходили легенди.

Пухтик ніколи раніше не наважувався заходити в тунель. Казали, що там живе старий мудрий їжачок, який знає відповіді на всі питання. Але щоб дістатися до нього, треба пройти через темний ліс, переправитися через стрімку річку і знайти маленький ключ, захований у кущах.

Пухтик глибоко вдихнув, стрибнув зі свого ліжечка і вийшов на вулицю. Світ був тихим і прохолодним, а ранковий повітря наповнене запахом квітів і свіжої трави. Він почув, як де-не-де співали пташки, а десь далеко шелестіли листя.

Вирушивши в путь, Пухтик невпинно йшов вперед. Через кілька хвилин він опинився біля самого краю темного лісу. Дерева тут стояли так щільно, що майже не пропускали світло, а на землі лежали м’які покриви із моху і листя.

Пухтик не злякався — він пам’ятав слова свого друга Ведмедика: «Справжня сміливість — це не відсутність страху, а бажання йти далі, незважаючи на нього». Зібравшись із силами, він ступив у ліс.

Кожен крок лунав у тиші, а тіні дерев створювали дивні візерунки на землі. Пухтик прислухався до шелесту листя, що нагадував йому музику, і йшов далі.

Раптом він почув слабкий шурхіт — це був старий їжачок, який сидів під великим дубом. Він усміхнувся і сказав: «Пухтику, ти довго йшов. Я чув про твою відвагу. Але щоб отримати ключ до таємниці, тобі потрібно виконати одне завдання».

Їжачок простягнув йому листок із загадкою:
«Що завжди йде, але ніколи не приходить?»

Пухтик задумався. Він згадував все, що бачив і чув, думав про час і пригоди. Нарешті він відповів: «Це — завтра! Завжди йде, але ніколи не приходить, бо коли приходить, це вже сьогодні».

Їжачок усміхнувся і подарував маленький ключ. «Ти довів, що гідний. Тепер можна відкривати таємницю тунелю».

Пухтик знову зібрався в дорогу. Він подолав річку, використовуючи колоди, які знаходив на шляху, і нарешті став перед входом у тунель.

Темрява огортала його, але він запалив ліхтарик і рушив усередину. Крок за кроком, глибше і глибше — поки не побачив світло в кінці тунелю.

Там на нього чекали друзі, які хвилювалися за нього, і велика святкова вечеря з горішками і солодощами.

Пухтик зрозумів, що головна пригода — це не тільки пошуки і загадки, а й дружба, підтримка і сміливість вірити у свої мрії.