Хом'як Пухтик
Загадки і тінь з минулого
🧩 Розділ 6: Загадки і тінь з минулого
Пухтик ступив на блискучу плитку, що виблискувала під його лапками. Раптом повітря навколо затремтіло — з темряви виступили сяючі стіни, ніби чарівна печера ожила. На одній зі стін з’явився напис, який світився м’яким золотим світлом:
«Малий, зелений, смачний на смак,
Його хом’як би з’їв за так.
Що це таке?»
— Ха, легкотня! — хмикнув Борис. — Це ж твій улюблений...
— Кабачок! — вигукнув Пухтик, аж запищав.
Стіна вібрувала і повільно зникла, відкриваючи новий прохід.
— Ого... А я думав, буде важче, — пробурчав кріт.
Пройшовши далі, вони натрапили на кам’яну арку. Над нею світилася наступна загадка:
«Має вуса, спить у дні,
В коробці з-під печива він, певно, мені…»
Пухтик здивовано кліпнув очима.
— Це про мене? — він засміявся, показуючи на себе лапкою. — Та я ж і справді спав у коробці з-під печива!
Прохід відкрився знову — але тепер з нього віяло прохолодою та чимось... знайомим.
Раптом лампи на стінах почали блимати. Пухтик насторожено озирнувся.
— Щось не так... — прошепотів він.
З темряви вийшла фігурка — мала, але впевнена. М’яке хутро, крихітний рюкзачок за плечима та глибокі очі, які світилися від радості.
— Пухтику?! — прозвучав знайомий голос. — Це справді ти?
— Луша?! — Пухтик аж завмер. — Луша, я думав, що ти поїхала з господарями у місто!
— Пої
