Розділ 10

Ранок почався зі звуків будильників на годинниках. Які пищали на моїй та Аніної тумбочках поки ми не прокинемось. Понеділок як й зазвичай не приносить багато радості з самого ранку. Стрілки на годиннику показували сьому ранку.  

- Й навіщо нас так рано будити? - роздратовано спитала я то Аню то саму себе. 

-Сама задаюсь цим питанням - сонним голосом відповіла сусідка – от навіщо їм нас будити о сьомій ранку?! Хіба не краще десь о девʼятій? Я ж так не виспалась нормально. Всю ніч прокидалась.  

-Нервувала через перший день так? – спитала я застеляючи ліжко й гадаючи у чому одягтись.  

-А ти хіба ні? -  Аня також підійшла до шафи розглядаючи свої речі.  

-Так звичайно, але якщо я буду дуже сильно нервувати, то не зможу думати з ясною головою, а це буде дуже погано.  

Аня погодилась й пішла в ванну кімнату поки я перевдягалась тут. Це була наша німа згода, щоб не турбувати та не ввести в незручності  одна одну.  

Нарешті визначилась з одягом я перевдягнулась з теплої піжами у темні джинси та бежевому боді на бретельках та поверх одягла коричневу сорочку в клітинку, щоб не було холодно, хоч в домі й досить тепло, але все одно в легкому вбранні буде холодно. 

Дочекавшись поки Аня одягнеться я пішла у ванну кімнату, щоб вмити обличчя та зробити всі ранкові процедури. Зробивши свій легкий повсякденний макіяж який складався з укладання та фарбування брів й трохи замазати почервоніння ла лиці ми вийшли з кімнати й попрямували до кухні.  

На кухні деякі дівчата вже готували собі сніданок, а хтось вже йшов їсти в столовій за великим столом. 

Дочекавшись своєї черги я приготувала собі смажені яйця з невеличкою порцією салату й чашкою ароматної кави. Аня як я дізналась не любить їсти на сніданок тому приготувавши собі каву вона пішла наверх, а я пішла в столову де сіла біля Марини.  

-Смачного - сказала я й взявши вилку я почала їсти свій сніданок. 

-Дякую - голос Марини був трохи  дивним, наче тремтячим. 

-Як ти себе почуваєш? - спитала я, адже вже всі в цьому домі знали хто піде на перше побачення, хоч редактори поки нічого не підтверджували, але плітки поширились зі швидкістю світла. 

Марина подивилась на мене своїми бурштиновими очима. 

-А як мені себе почувати? - без зла, без сарказму запитала вона. 

-Навіть не знаю - чесно відповіла я - ти ж одна з перших йдеш на побачення, але ти будеш одна з чотирьох й ніхто не знає як все відбудеться. 

-Так й це мене лякає найбільше - тихо сказала вона - це групове побачення і я не знаю як будуть поводити себе дівчата. Й чесно я не впевнена, що зможу втримати його увагу на себе. 

-А навіщо втримувати? - не зрозуміла я - він сам має дати рівний час усім дівчатам. А якщо вже хтось з дівчат буде навмисно перетягувати увагу на себе то це буде не дуже ввічливо по відношенню до інших.  

-Так, але всі ми хочемо залишитись на проєкті як можна довше. От хіба ти не хочеш до фіналу дійти?  

Її слова подіяли на мене як удар у груди. Наче хтось відібрав у мене повітря. 

-Хочу, звісно хочу - тихо погодилась я поки в голові лунала одна думка: 

Я тут заради чого?  

Заради статті звичайно ж. Про яке кохання може бути на проєкті де дівчата змагаються за серце одного хлопця в той же час хлопець має обрати одну дівчину з купи вродливих красунь.  

-Ото ж - сказала Марина й доївши свій сніданок пішла. А я стала думати.  

“Хіба може зародитись кохання, справжнє кохання на проєкті де кожен твій крок знімають на камеру?” 

Поснідавши я повернулась до своєї кімнати де застала Аню яка роздивлялась свої речі. Напевно розмірковуючи, що саме вдягнути. 

-О супер, ти якраз вчасно! Саме ти мені й потрібна - вона потягнула мене до свого ліжка де розстелила три сукні. 

-Ти серйозно хочеш одягнути сукню? У таку погоду? Ти ж навіть не знаєш де побачення буде, й редактори нічого ще не сказали. 

-Якраз навпаки. Редактори принесли нам конверти де було написано, що я йду на групове побачення. 

-Й все? - здивувалась я - більше ніякої додаткової інформації?  

-Ні - моя редакторка лише сказала, що проінформує мене коли вже маю бути готова. 

-Зрозуміла.  

-Й все таке яке краще з цих суконь? – Аня показала пальцями на три червоні сукні різного фасону.  

-Навіть не знаю – чесно відповіла я – в мене в голові зараз одне, що буде холодно. Може є якась сукня більш тепла, бо ці на мою думку занадто легкі.  

-Одну хвилинку – вона пішла до своєї шафи й дістала червону сукню до колін, але з більш теплого матеріалу і з вирізом на грудях.  

-Ну що скажеш?  

-Скажу, що це ідеально.  

-Може тут би ще додати мережеві капрони? Буде кокеткою - Аня розмріялась й інші сукні закинула в шафу.  

-Думаю що буде сто з десяти.  

*** 

Коли дівчата пішли через годину або півтора нам редактори сказали, щоб ми всі зібрались у гостьову залу, щоб записати нашу «розмову» про те як ми думаємо хто повернеться з групового побачення. Оператори стояли з камерами й світом, а редактори стояли трохи віддалено дивлячись за кожною дівчиною.  

Я сіла біля Ілони й ми стали очікувати поки хтось почне розмову.  

-Як думаєш хто повернеться точно з побачення? – тихо спитала в мене Ілона так щоб ніхто майже не почув.  

-Я не можу сказати точно, але Марина зранку була дуже нервова, ці їй може нашкодити. 

-Це точно. Я от думаю, що одна точно не повернуся. Щоб з чотирьох дівчат всі повернулись це майже неможливо. 

Дівчата також почали цю розмову й в кожної були свої думки хто ж повернеться, а хто вилетить. Хтось ставив, що додому повернеться  тільки одна, хтось, що дві, хтось що жодна.  

Тут в зал зайшов ведучий цього шоу зі своєю стандартною голлівудською посмішкою.  

Цікаво скільки він її тренерував? 

-Привіт Гріша – майже одночасно ми всі сказали.