Розділ 9

Сьогоднішній ранок почався трохи раніше ніж всі інші рази. Зазвичай я вставала о сьомій або пів сьому ранку, а сьогодні я сама прокинулась о п'ятій ранку, ще й без будильника, адже нам заборонено користуватись смартфонами, планшетами, ноутбуками й всім іншим, що може відволікти нас від самого шоу, адже ми маємо понуритись в це все з головою й не думати ні про що інше.  

Насправді це все досить жорстоко, бути закритою від світу, не знати що і як відбувається. Це складно особливо перший тиждень точно поки буду звикати до всього цього. А це буде ой як не просто до цього я майже кожен день проводила з телефоном в руках або за комп'ютером, адже це моя робота, а тут мене позбавили цього. Я раніше хотіла зробити собі хоч якийсь ліміт на користування, але з цього б нічого нормального не вийшло б. То терміново відредагувати текст то повністю міняти статтю, бо вона не сходиться з концепцією журнала на цьому тижні. В кожній професії є свої мінуси та плюси.  

Зараз сидячи на своєму ліжку я дивилась у вікно з якого в кімнату проникало проміння сонця. Погода ще досить хороша, щоб спокійно гуляти на вулиці. Я подивилась на Аню яка все ще солодко спала у своєму ліжку. 

Мабуть, більшість зараз також ще сплять, а це означає, що якщо я тихесенько вийду на невеличку пробіжку ніхто й не помітить. Тим паче сьогодні неділя, а зйомки мають початись в понеділок тож в мене є ще цілий день який я спокійно можу провести с користю для себе. Адже з завтрашнього дня почнуться зйомки й там вже не вийде спокійно прогулятись коли й де мені заманеться.  

Швидко перевдягнувшись з піжами в теплий спортивний костюм та зручні кросівки, а постаралась відчинити двері настільки тихо наскільки могла, щоб не розбудити Аню. Перевіривши коли вже вийшла з кімнати в коридор що Аня не прокинулась я знову тихо закрила двері і так само тихо спустилась вниз на перший поверх. Вчора я ще більш менш змогла дослідити дім й дізналась, що зі сторони кухні є вихід на задній двір який веде в ліс.  

По дорозі на кухню мені пощастило і я нікого не зустріла і знову тихо вислизнувши на двір я побігла по стежці яка ввела в ліс.  

Бігаючи легкою ходою я роздивлялась дерева й птахів які все ще десь високо над кінчиками дерев пролітали або навпаки спускались на гілки, щоб перепочити. Чим далі в ліс я йшла, тим складніше я вже могла розгледіти стежку. Десь її укрило упалою листвою, а десь вона вже починала проростати травою.  

Все ще не зупинявшись я йшла далі дивлячись в гору, я почула хрускіт від сухої гілки.  

Зупинившись на місці я почала дивитись навколо. Серце почало калатати сильніше, а мозок боровся з бажанням тікати назад в дім, адже інакше істота дізнається де я живу. Швидко взявши з землі палицю я стиснула її в руки й стала чекати хто ж вистрибнить з кущів.  

Знову почулись чиїсь кроки які з кожним разом наближались все ближче. Піднявши палицю сильніше до гори я закричала й сама побігла до тих кроків. 

-Стій! Не бий мене! - закричав знайомий голос. 

-Стас? - руки з палицею вже самі опустилися, а голос з крику перейшов на шепіт - ти, що тут робиш?  

-Гуляв, потім почув кроки й вирішив підійти подивитись, що це тут бродить у лісі. А тут ти кидаєшся на мене з палицею. 

-Та звідки ж я мала знати, що там ти? - спитала я вже з роздратованим голосом - я тут сама налякалась вже думала якийсь звір на мене напасти хоче, а тут ти! 

-А тут я... -  сказав він наближаючись до мене - щось останнім часом доля досить часто на моєму боці. Ми вже стільки разів неочікувано бачимось, спочатку на терасі, потім коли я випадково облив тебе кавою, про що досі жалкую, потім ти прийшла на це шоу й ось ми знову тут. Що це якщо не доля. 

Я не змогла стримати посмішку, чомусь поряд із ним мої ємоції наче непідвладні мені.  

-Мабуть, що так. Доля й справді на твоєму боці. 

Далі ми вже йшли разом по лісу й Стас повернувся до мене бажаючи мене щось запитати. 

-А чому ти подала свою анкету на шоу, якщо навіть й не знала хто буде холостяком? Невже тобі не було цікаво?  

-Навіть якщо я б розповіла тобі всю історію з самого початку я не впевнена, що ти мені повіриш. 

-Невже ти такої про мене думки - сказав він й театрально поклав руку на серце - я тобі б повірив навіть якби ти сказала якусь брехню. 

Я зупинилась й подивилась на небо. Мабуть, все таки треба розповісти. 

-Я подала заявку в той же день як в перший раз зустрілась з тобою - на мої слова Стас хмикнув, але не став перебивати бажаючи, щоб я розповіла далі - мене вмовили подруги її заповнити. Вони казали, що це саме те, що мені потрібно після тяжкого періоду. 

-А я вже подумав, що ти тут заради мене. Що не змогла встояти від моєї краси після нашої першої зустрічі - було видно, що він жартує й у відповідь я заразилася сміхом. 

-Ой не турбуйся тут багато інших дівчат які прийшли боротись за твоє серце - я подивилась в його очі, а з обличчя не зникала усмішка. 

Й чому в його присутності завжди хочеться посміхатись? 

Аж раптом в голові, щоб блимнуло і я знову зупинилась. 

-Стій! А як ти поклав ту записку в мою валізу з речами? 

Стас усміхнувся й підійшов ще ближче прибираючи пасмо волосся з мого лиця.