Розділ 4

Як тільки настав суботній ранок Маша як й обіцяла, подзвонила мені й попередила на котру годину я маю бути готова. Чесно кажучи я не мала бажання кудись вставати зранку у свій вихідний, але як висловилась Маша “Чим раніше ми доїдемо до магазину, тим більший шанс що ми знайдемо ту саму сукню” тому іншого варіанта в мене не було, бо навіть якби я не була згідна з її рішенням вона мене б самостійно з дому винесла. 

Тому швидко одягнувшись в зручний для себе одяг, бо розуміла що на мене чекає багато примірок різних суконь, спідниць й так далі я одягнулась в прямі штани та облягаючу кофту я чекала Машу в кафе біля свого дому. По трохи попиваючи свою каву я думала що ж саме я б змогла одягнути на першу зустріч, але нічого в голову не приходить, напевно як завжди подивлюсь на місці коли приміряю хоч три речі. По трохи спустошуючи чашку з кавою хтось відкрив двері  в кав'ярню під звук дзвіночка на дверях що й привернуло мою увагу. І чомусь я згадала за той випадок зі Стасом від чого куточки губ піднялись в гору. Дивно звичайно посміхатись від того що людина хоч й випадково, але пролила на тебе каву й тобі довелось знову йти додому щоб перевдягатись, але що поробиш.  

«Цікаво як він там?» 

Чомусь подумала я.  

«Сподіваюсь через нього більше ні на кого кава не пролилася»  

-Ти сьогодні в гарному настрої – сказала Маша сідаючи навпроти мене – що підняло тобі настрій? 

-Нічого цікавого, кава й хороша погода.  

Про зустріч зі Стасом я вирішила промовчати. А сенс про це комусь казати? Ну побачились ми раз й другий, не думаю що більше ми з ним зіткнемося.  

-Так погода сьогодні просто чудова, наче спеціально для нас - сказала Маша й пішла замовляти собі каву й щось поїсти, бо напевно знову забула щось поїсти зранку. 

-Ти вже знаєш що саме ти хочеш?  - спитала вона повертаючись з чашкою кави й шматком торта. 

-Ще не знаю, в голові пусто, ідей нуль, але сподіваюсь що щось знайдемо.  

-Не «сподіваюсь що знайдемо» а «ми знайдемо ту саму сукню сьогодні»!  - поправила мене Маша. 

Я посміхнулась і просто мовчки з нею погодилась, бо якби сказала “сподіваюсь” я впевнена вона б цокнула й знову поправила мене кажучи “не “сподіваюсь”, а знайдемо”. 

*** 

Вже минуло майже дві години з того моменту як ми почали пошуки “тої самої сукні”. За цей час мені здалось що я приміряла більше суконь ніж за все своє життя. Навіть на свій же випускний мені було легше обрати. Перша сукня яка мені сподобалась було червона атласна сукня з вирізом на спині, навіть Маші вона припала до душі, але на мене вона сіла зовсім не так як на манекені, тому цей варіант ми одразу викинули зі списку й пішли далі. Другим стали мережева сукня та білий корсет, але тут вже була проблема в іншому останній комплект вже замовили, а інший чекати доведеться майже два тижні, тому й тут нам не пощастило. З іншими варіантами все було вже простіше або мені вони не подобались або Маші. Або фасон був не для мене або мого кольору не було в наявності.  

Тому ми тут дарма витратили дві години ні на що. Ми майже обійшли всі магазини й надія що ми все-таки знайдемо те що так довго шукаємо згасає з кожною хвилиною. Й от зайшовши в один з останніх магазинів я нарешті побачила те що так довго шукала. Проста чорна атласна спідниця до землі й мережевий корсет з прозорої чорної тканини, а під нею ще нюдова підкладка. Це виглядало просто ідеально.  

-Ость те що ми так довго шукали - сказала я Маші й не дочекавшись поки вона відповість пішла до консультанта питати чи є в наявності саме цей комплект для мого розміру.  

Й о диво він є. Я стою перед дзеркалом, і на мить забуваю про всі невдалі примірки, про втому, про Машині жарти.   

Цей образ — наче частинка мене, яку я давно загубила.   

Корсет обіймає мене ніжно, але впевнено. Спідниця струмує вниз, як тінь моїх думок.   

Я не просто одягнена — я готова.   

Готова до зустрічі, до змін, до себе нової. 

-Ну? Що скажеш? - спитала я її думку й покрутилась, щоб вона розглянула мене з усіх ракурсів. 

-Скажу одне. Це саме те що ми шукали. Заради цього я б ще дві години побігала по всьому торгівельному центру. 

Не довго думаючи ми пішли на касу, я наче боялась що хтось вкраде їх у мене прямо з рук. Так згідна це дивно, але коли ти так довго шукала якусь річ то ще довго її з рук не відпустиш. Я вже хотіла оплатити  як Маша мене випередила. 

-Ти що робиш? - розгублено спитала я. 

-Як що? Купую тобі спідницю й корсет.  

-А навіщо? - я все ще не розумію що вона робить - це ж мої речі я їх маю оплатити. 

-Це тобі подарунок від мене з Олею - вона подивилась на мене й здається зрозуміла що я все ще нічого не розумію продовжила - ми з Олею ще до того як я тобі пропонувала піти разом обрати в чому ти поїдеш на першу зустріч домовились що купимо тобі щось як подарунок від нас. Рахуй що це як початок нового моменту в житті - поки вона це говорила мені здавалось що її усмішка стає все ширшою й ширшою. 

-Ась ми дуже раді що ти знову виходиш з дому, знову радієш життю й продовжуєш цінувати кожні моменти життя. Ми будемо за тебе вболівати поки ти там. Знаю ти думаєш що це все лише шоу, але все одно ми будемо раді якщо ти там знайдеш своє щастя чи навіть просто добре проведеш свій час.