Розділ 1. Холодно. Глава 3. Новина.

Прогулянка була чудовою. Емма дізналася дещо нове про Євгена. Так, це небагато, але вже щось. Після прогулянки було дещо дивне, але приємне відчуття. Додому Емма повернулася пізно, звісно, її провів Євген, як і минулого разу. Цього разу вони швидко попрощалися. Емма зайшла до хати, і тільки після цього Євген пішов. Зайшовши до хати Емма нікого не побачила на кухні й у вітальні. Заглянувши в кімнату до батьків, вона побачила їх сплячими. Бабуся із дідусем так само спали, це Емма зрозуміла, почувши доволі гучне хропіння дідуся, пройшовши далі по коридору. Прийнявши душ, вона перевдяглася в піжаму, після чого пішла до своєї кімнати. Як тільки її голова торкнулася подушки - Емма заснула. Доволі насичений був день.
    На ранок, Емма відчула як до неї хтось доторкається. Доторки були ніжними, поглажуючими. Але вона так не хотіла вставати, тому продовжила дивитися свої солодкі сни. Повернувшись на інший бік, вона вкрилася ковдрою. Знову її хтось доторкнувся... Не розуміючи, хто саме це був і чи було то насправді або ж це просто сон, Емма розплющила очі. Побачивши маму перед собою - спокійно видихнула.
  — Емма, прокидайся, вже ранок  — Ніжно, із теплотою промовила мама. 
  — Мам, щось сталося? Мені сьогодні нікуди, ніби, не потрібно йти зранку... — Схвильовано спитала Емма.
  — Ні, все добре, доню. Але в мене є для тебе новина, сподіваюся що приємна. — Розповіла мати. Дівчині стало цікаво, що за новина. Можливо їй треба буде кудись піти, чи поїхати допомоги бабусі..? Це було б не дуже приємною новиною, але допомогти бабусі їй не важно, вона тільки рада.
  — Яка новина...? — Обережно спитала Емма у матері.
 — Ми їдемо на природу, на декілька днів. З тобою і з батьком. — Повідомила мама.
 — Тобто, на природу?... Ми ж зараз і так і селі, чим це не природа... — Зовсім не розуміла Емма, про ще каже мама.
 — На річку, вона у декількох годинах їзди звідси. Поїдемо як у похід, із палатками. Батько по ловить рибу, ми зможемо зробити гарні фотографії на природі, посмажимо шашлики. В нас буде дійсно гарний відпочинок там. — Вже більш детально розповіла про усе сама. Це дійсно гарна ідея, поїхати на річку, давно вони так не відпочивали разом, навіть у селі - у кожного з них були свої справи. Емма любила, коли уся сім'я проводить час разом, як в дитинстві. Але чому ж із ними не поїдуть бабуся із дідусем..? Треба дізнатися...
 — А чому бабуся із дідусем не поїдуть із нами? — Спитала вона. Їй хотілося б щоб вони були усі разом.
 — В них робота, сьогодні ж середа, в їдемо ми на декілька днів, думаю повернемося тільки в п'ятницю ввечері. — Пояснила мати.
 — Добрее. І скільки в мене часу є на збори..? І що мені потрібно із собою взяти..?  — Спитала Емма, дійсно не розуміючи що саме їй потрібно узяти із собою і скільки в неї є на це часу.
 — Із собою бери тільки зручні речі, також візьми купальник, бери може якусь гарну сукню для фотографій. О, і візьми свій павербанк, на природі не буде де зарядити телефон. Все інше ми візьмемо. В тебе є півтори години. Встигнеш? — Промовила мати. Усе зрозумівши Емма відповіла і задала останнє своє питання.
— Так, звісно. А... Як ми туди дістанемося..? Автобусом? — Запитала вона.
 — Ні, ми поїдемо машиною. — Відповіла мати. "Але ж наша машина залишилася у місті..." Подумала Емма. Не встигнувши задати ще одне питання, Габріелла одразу на нього відповіла.
 — О дев'ятій за нами заїдуть наші друзі. Ти, мабуть, їх не пам'ятаєш, ми із ними бачилися востаннє декілька років тому. — Роз'яснила мати.
 — Оу... Я думала, ми будемо втрьох... — Сказала Емма.
 — Ми вирішили, що так буде веселіше. Тим паче, це вони нам запропонували. — Пояснила мати. Нічого більше не питаючи, Емма встала з ліжка, в неї було зовсім мало часу, на годиннику половина восьмої, а о дев'ятій вона має вже бути зібраною... Прийнявши душ, вмивши обличчя та почистивши зуби, дівчина почала збори.
   Пройшло пів години, 8:12. Емма бігає із однієї сторони в іншу, по кімнаті розкидані її речі, ліжко не застелене.До неї заходила бабуся, що кликала снідати, Емма відмовилася, пояснюючи це браком часу, бабуся була в шоці побачивши цей безлад, але нічого не сказала, мовчки вийшовши з кімнати.... Нарешті, зібравши сумку із речами на декілька днів, Емма видихнула. Залишилося двадцять хвилин. За цей час Емма вдягла речі, які приготувала із самого початку зборів: короткі шорти та зелений топ майкою. Дівчина вирішила особливо не фарбуватися в дорогу, але узяти косметичку із собою, нафарбувавши лише вії тушшю та губи блиском, із макіяжем вона закінчила. Дівчина вирішила знову заплести дві косички, на цей раз звичайні, за десять хвилин в неї це вийшло. На годиннику 8:53. Дівчина взяла сумку із своїми речами, а також волейбольний м'яч в руки, вона подумала, що було б класно пограти в м'яч на природі, її батьки були досить активними і завжди були раді пограти у щось, особливо якщо це на природі. 
   Дівчина вийшла з кімнати, винесла речі в коридор і зайшла на кухню, де було усе сімейство, на столі стояв її сніданок: вже трохи остигший омлет з овочами. Вона сіла на стілець поруч із дідусем і почала снідати. Бабуся поставила на стіл ароматну каву для Емми, хоча вона й не просила. " Бабуся така розуміюча, люблю її. " Подумала Емма.
  — Емма, в тебе є п'ять хвилин. — Сказав батько. 
 — Добре. Коротко відповіла Емма, насолоджуючись смачним сніданком. Вона завжди любила як готує її бабуся, мама теж вміла гарно готувати, але це не зрівняється з їжею яку готує бабуся. Швиденько усе з'ївши та запивши гарячою кавою, Емма встала із-за столу разом із батьками. Попрощавшись з бабусею і дідусем, вони вийшли з хати. 9:04. 
 — Ну і де ж ваші друзі? — Запитала Емма трохи роздратовано. Знала б, що вони запізниться, то хоч не так би спішила.
 — З хвилини на хвилину будуть. — Дав відповідь батько. Як її дратували запізнення... Сама вона дуже рідко запізнювалася в деяких випадках, і потім їй було ніяково. До неї підійшла мама, доки тато розмовляв по телефону, мабуть, із тими самими друзями. 
 — Емма, я забула тобі сказати, можливо ти не пам'ятаєш, але в них є син приблизно твого віку, і він буде з ними. — В останню хвилину вирішила розповісти мама.
 — Тільки не кажи, що мені обов'язково прийдеться з ним спілкуватися... — Емма не любить, коли їй нав'язують спілкування із кимось.
 — Ну, ви познайомитеся, а далі як захочете, звісно. — Пояснила мама.
 — Тоді добре. — Погодилася Емма. 
Були дивні відчуття, Емма не шукає зараз нових знайомств, її зацікавив Євген. Але і іншого боку, чим більше людей тим веселіше - фраза, яку Емма каже завжди друзям, коли ті збираються запросити нових людей до компанії, або просто погуляти.
   Через декілька хвилин до подвір'я під'їхала велика чорна машина. Вікна були тоновані, тож не можна було побачити хто знаходиться всередині. Побачивши знайомі номера, батьки одразу зрозуміли - друзі.
З машини вийшов високий чоловік, одноліток батька. Емма одразу його впізнала - Вільям, друг дитинства її батька. 
— Всім привіт! — Весело промовив чоловік, потиснувши батькові руку.
 — Емма, ти так подорослішала, останнього разу я тебе бачив, коли тобі було дванадцять. — Промовив чоловік. Емма у відповідь просто посміхнулася. Було приємно що він її пам'ятає. Відчинивши багажник, Джон із Вільямом поклали туди усі речі. Після чого Вільям запросив їх до своєї машини, відчинивши задні двері.
 — Емма, сідай. — Промовив чоловік. Коли вона сіла в машину, побачила його - ого самого сина батьків. Поряд сидів гарний, із темним як земля волоссям, хлопець приблизно її віку. За нею слідом в машину залізла мати, а за нею її подруга, батьком ж сів вперед до друга. Машина була велика, тож усі вмістилися.
  — Привіт. — Невпевнено Привіталася Емма із хлопцем.
  — Привіт. Я Роман. — Представився хлопець. "Яке гарне ім'я " — Подумала Емма.
  — Емма. — Коротко промовила дівчина.
На цьому діалог завершився, мама з подругою вели активний діалог про всякі б'юті штучки, батько із другом, мабуть, говорили про своє, точно Емма не могла розчути. Вони із хлопцем просиділи в тиші хвилин десять, поки той не почав новий діалог.
 — А чим ти займаєшся? — Спитав Роман.
Після цього питання в них зав'язався цікавий діалог, Емма навіть не встигла нічого зрозуміти, як минуло більше половини дороги. Ще трохи, й відпочинок на природі. Не терпиться покупатися в річці, подумала Емма. 
   — Ти вмієш плавати? — Поцікавилася дівчина.
   — Так, а що? — Усміхнувся і відповів хлопець.
Вона хотіла поплавати в річці, і вже собі це уявляла: " Емма й Роман плавають у річці, бачить смажать шашлики на березі. Їм кидають м'яч, і вони починають грати у волейбол у воді. Вау, це буде просто вау... " 
" Стоп, а чому я почала планування відпочинок на річці разом з Романом..? Він звісно симпатичний, цікавий, харизматичний, але... Не для мене, мені подобається Євген... Мабуть..." - Розмірковувала Емма. В роздумах минув й залишок шляху.
 — Приїхали. — Оповістив усіх Вільям.
    Вийшовши із автомобіля, Емма побачила неймовірну красу. Яскраве сонячне світло спадало на річку, скрізь була зелена трава й кущі, трохи піску на березі. " Потрібно було брати сонцезахист " — Промайнуло в думках. Із думок її вивела мати.
 — Емма, допоможи нам, будь ласка, із приготуванням їжі. — Пролунало від Габріелли.
На прохання матері, Емма одразу ж відповіда й почала різати овочі на салат. В той час чоловіки ставилм намети. Щойно з цим було завершено, вони почали розпалювати мангал. 
  — У нас вже все готово. — Сказала подруга батьків - Ліліт, що щойно завершила нарізати картоплю. 
Поки дорослі смажили м'ясо та овочі, Емма вирішила перенести свої речі з машини до намету. Перед цим вона глянула в сторону наметів, побачивши що їх всього три, вона перебувала в нерозумінні, й одразу ж пішла розбиратися.
    — Мам, а в якому наметі буду спати? Я хочу перекласти зараз свої речі з машини.  — Трохи схвильовано спитала дівчина.
   — Доню, ми забули тобі сказати, так як у нас тільки три намети, які розраховані на двох людей кожний, ви з Романом будете спати в одному наметі. Можете обрати будь-який, вони усі майже однакові, свої речі ми поки що не переносили. — Виправдовується мама. Емма застигла в німому шоці, вона навіть не знає що сказати. 
    — Вибач, що?! Я по-твоєму, маю спати разом із чужим хлопцем?! — Обурено й дуже голосно каже Емма. Вона готова сваритися із батьками, аби не бути в одному наметі разом із Романом. 
    — Не кричи на маму. В тебе немає вибору, якби був інший варіант ми би запропонували. — Вмішався в конфлікт батько. " Їм настільки всеодно? Чи вони вважають це нормальним?" — Не могла ніяк зрозуміти Емма.
     — Добре, тоді я взагалі спати не буду! Краще так, ніж з якимось хлопцем. — Викрикнула дівчина, взяла свою сумку в руки і пішла куди очі дивляться. Її злості не було меж. В голові не вкладалося. " Як так?" — Запитувала Емма себе саму. 
    — Треба йти за нею... — Схвилювалася Габріелла.
    — Не треба. — Відпов Джон.
    — Їй треба встигнути. — Пояснив він.
Вільям і Ліліт розуміли друзів, так, вони вже не діти щоб спати в одному наметі, але зараз в них іншого вибору немає, купити ще один намет вони просто не встигали. " Нічого ж не трапиться, він у нас вихований. " — Думала Ліліт.
На всю цю ситуацію збоку дивився Роман, який прекрасно розумів Емму. Йому теж було б не комфортно спати разом із нею, але їм не залишили вибору. Тим паче Емма - дівчина, можливо їй страшно залишатися з ним наодинці. Але він би її не образив, знав він точно. Не довго думаючи Роман вирішив піти за нею, дивно що батьки вирішили цього не робити. Йому було, ніби, страшно за неї. Йому здавалося, що якщо він зараз не піде за нею, трапиться щось страшне. І ось, через декілька хвилин, він побачив її, сидячою на камені, біля стежки. Скрізь була природа, усе таке зелене, квітуче, купа дерев, кущів, квіти і вона...
Вона піджала свої ноги й поклала голову собі на коліна обхвативши їх руками. Вона так сумно виглядала, у той момент в його серці щось йокнуло. Він підбіг до неї, нахилився, почав гладити її по спині.
   — Що ти робиш?! Навіщо ти прийшов?! — Зла, на нього в тому числі, дівчина різко відкинула його руку. " Навіщо він прийшов? Його послали до мене батьки? " — Була в роздумах Емма.
   — Ти чого? Я хвилювався за тебе! Тут поряд ліс, тут небезпечно знаходитися самій. — Пояснювався Роман. Дівчині стало цікаво, чому це він хвилювався за неї... Невже вона йому подобається... А якщо це правда... " Невже так швидко..." — Подумала Емма. 
   — Чому ти за мене переймаєшся ? — Спитала прямо дівчина. Хлопець тяжко видихнув.
   —  Бо мені здається, що це все через мене. — Відкрився він. Дівчина цього не зрозуміла.
   —  Але ти ж не винуватий ні в чому! — Здивувалася дівчина.
   — Але це так звучало, ти не хочеш бути зі мною в одному наметі. Я дійсно такий страшний? Тобі лячно ? — Засмучено запитав Роман.
    — Що? Ні, Боже... Я зовсім не це мала на увазі. Просто, мені буде дещо не зручно жити декілька днів з хлопцем в одному наметі, особливо спати разом... Я ще ніколи не спала з кимось протилежної статі поряд... — Обережно пояснила вона.
    — Довірся мені, я обіцяю що все буде добре. Пішли назад. — Покликав її Роман.
    — Я не можу. Я ображена на батьків, вони навіть не розуміють що не так, не те щоби вибачитися. — Емма стояла на своєму.
    — Ти можеш з ними не розмовляти, доки вони не вибачаться, але за для безпеки потрібно повернутися до річки. — Пояснив хлопець.
    — Добре, пішли вже. — Послухалася його Емма. Закочуючи очі, вона взяла сумку в пішла туди, звідки прийшла. Хлопець побіг за нею й забрав тяжку сумку. Прийшовши назад, дівчина одразу ж пішла до намету, вона обрала самий дальній, що знаходився подалі від інших. Відчинивши намет, вона туди залізла, Роман повторив за нею, після себе закрив палатку. Коли вони проходили повз батьків, ті кричали щось їм, але вони не слухали.
    Перший день відпочинку на природі видався цікавим, Емма все-таки поплавала в річці з Романом, пограла з ним в м'яч, батьки приєдналися до них і вони грали у волейбол шестером. Емма поговорила з батьками, коли ті почали вибачатися, та усе їм пояснила, вони зрозуміли її і пообіцяли, що більше такого не буде. Поївши смачний шашлик та посидівши, в теплій сімейній атмосфері біля вогнища, яке освічувало обличчя кожного тепло-помаранчевим світлом. Усі розійшлися спати. Зайшовши в намет, дівчина відчула тривогу. Пальці рук трохи тремтіли, серце прискорено билося. 
   — Ей, ти чого? Все добре? — Запитав Роман. Стан дівчини напружив хлопця. Він хвилювався, здогадуючись, що вона його боїться.
   — Я не знаю... Мені страшно... — Розгублено вимовила Емма.
   — Ти мене боїшся? — Не витримавши спитав прямо хлопець.
   — Ні... Скоріше самої ситуації й обстановки... Кругом ліс й річка, всяке може трапитися... — Розповіла свої думки Емма.
    — Іди до мене. — Промовив він лагідно. Вагаючись, але врешті-решт Емма поринула в його обійми. Було так тепло й спокійно. Дівчина навіть захотіла йому усе розповісти... Те, через що вона насправді боялася залишатися із ним наодинці...