Розділ 1. Холодно. Глава 2. Нове відчуття.

— Гарна спідниця. — Промовив спокійним голосом Євген.
 — Що..? — Схвильовано перепитує Емма. Не розуміючи, до чого це, навіщо і взагалі... Як він розгледів її спідницю в цій темряві? Для неї було загадкою. Раптовий комплімент збив її з пантелику.
 — Кажу, вона тобі дуже личить. — Повторює хлопець без краплі роздумів. Так думала Емма. Насамперед, хлопець багато думав, навіть занадто. Для того щоб заговорити із нею йому знадобилося прикласти неабиякі зусилля. Бути інтровертом важко. Нові знайомства завжди даються нелегко. Але цього знайомства він хотів, хоча цього не показував.
 — А.. Дякую... — Тихо промовила дівчина. Вона його не розуміла, але він їй..
Подобався..? Щось її зачепило. У ньому є щось таке, чого вона ще не зустрічала в людях. 
     Йдучи в своїх роздумах, в темряві Емма не помітила камінь на дорозі, через який зачепилася і ледве не впала. Не впала, бо її зловили сильні чоловічі руки, що лягли їй на талію. Такі сильні.. Прям як в її батька. Пройшло декілька секунд, руки все ще були на талії. Їй стало трохи ніяково, щічки почервоніли. 
" — Як добре що тут темно і він нічого не побачить " — Подумала Емма. Правда, він не побачив - почув. Вона забула про своє тяжке дихання. Коли вона зрозуміла це, було вже пізно.... Щічки стали ще червоніше.
— Будь обережніше. — Сказав хлопець, не прибираючи рук з її талії.
— Тихо, тихо... Ти злякалася ? — Питає він з обережністю. Однією рукою поглажуючи її по плечу, інша залишається на талії. 
 — Все добре... Все нормально. — Нервуючи відповідає та. Вона дійсно злякалася не на жарт. Але ж вона не може цього показати, з дитинства вона навчилася бути сильною, мама казала що треба бути такою, що б люди не користувалися тобою, і вона її слухала. А ще, вона боялася показати йому як реагує її тіло на нього, від його дотику до талії по спині пішли мурахи, а в животі заграли метелики.
Перед тим як іти далі, Євген прибрав руки. Її це засмутило. Було так приємно відчувати його руки на своєму тілі. Але смуток був не довгим, буквально через секунду Євген взяв її долоню в свою. Дихання знову стало частіше. Руки стали холодними. Емма не розуміла що відбувається з її організмом, і чому він так реагує на Євгена. 
 — Це для твоєї безпеки, щоб не впала. — Пояснив він. Напевно, було наївно думати що це означає щось більше, але вона так думала. Переймаючись через це, руки стали ще холоднішими.
 — Ти змерзла? — Ніби.. Хвилюючись? Запитав він. Вона дійсно змерзла, плюс ще й перенервувала. В неї завжди так, коли вона нервує. Спочатку холодними стають руки, а потім вже і все тіло...
 — Ні-ні, все добре, не хвилюйся. — Промовила дівчина. Збрехала. Добре, що він і так усе сам зрозумів. Знявши з себе теплу кофту на змійці, під якою була футболка, він зупинився. 
 — Стій. Йди до мене. — Зупинив її хлопець.
Підійшовши, він одягнув на неї свою кофту та застібнув повністю. 
— Сподіваюся тепер тобі тепло. — Стриманно сказав він.
 — Так, дякую тобі.. — Подякувала Емма. Так ніяково їй ще ніколи не було...
   Дійшовши до входу в дім, підлітки зупинилися. Обернулися один на одного. Дивилися прямо в очі. Ліхтарик освічував їх лиця теплим, жовтуватим світлом. Навколо співала природа. Цвіркуни, комарі літали десь поряд. Час прощатися. 
— Дякую, що довів до дому. — Подякувала Емма.
— Бувай. — Коротко відповів хлопець.
Ніхто з них не здвинувся з місця, навіть не поворухнувся. Вони продовжували дивитися одне на одного, доки їх не перервав звук відчиняючихся дверей.
— Емма, ти чого так пізно? — Спитала схвильовано мати Габріелла.
— Вибач, я не слідкувала за часом... — Винувато відповіла донька. Після чого послідувала за мамою в дім. Наостанок поглянувши в сторону Євгена, вона побачила віддаляючийся силует хлопця.
Зайшовши до хати, дівчина із мамою пройшли на кухню. Габріелла пила чай із печивом та запросила доньку приєднатися. Як зрозуміла Емма, всі інші члени родини вже сплять. Завтра понеділок, бабусі із дідусем рано вставати, а батько просто втомився.
 — А що це за хлопець тебе проводив? Я раніше його тут не бачила. — Запитала мати. Їй було цікаво і вона хвилювалася за свою доньку.
 — Це Євген. Він приїхав із своїм братом в гості до родичів, раніше тут ніколи не був. — Схвильовано відповідає Емма, вона боїться що її мама буде проти таких нових знайомств, хоча та не має права забороняти доньці заводити нових друзів.
 — Зрозуміло. — Коротко відповідає мама.
 — Це його кофта на тобі? — Знов задає питання Габріелла. І тут Емма занервувала, а раптом мати все не так зрозуміє...? А раптом вона собі щось там вигадає... Еммі цього зовсім не хотілося.
 — Так, мені було холодно, він віддав її мені. — Швидко відповіла Емма.
— Він молодець. Видно, що гарний хлопець. Він тобі подобається? — Різко спитала мама. Емма навіть не знала що відповісти, бо вона й сама не знає відповіді... 
 — Не знаю... — Чесно відповіла дівчина.
 — Добре. Йди спати, вже пізно. — Промовила мати. Не було зрозуміло з якою емоцією вона це каже, але ніби нічого поганого, це вже добре. Емма, як і сказала мати, пішла спати.
    Наступного дня Емма поїхала із бабусею на базар, де та зазвичай продавала овочі, ягоди та фрукти зі свого саду та городу. Дідусь, звісно, відвіз їх туди на машині. Сумки були доволі важкими. Дівчина допомагала бабусі розкласти її товар, після чого, Надія відправила її додому, або ж кудись погуляти, бо нічого молодій дівчині сидіти цілий день із нею, за словами бабусі.
    Зайшовши до хати Емма нікого не побачила, мабуть, батьки із дідусем кудись поїхати, добре, що хоч не закрили хату на ключ, як це роблять у місті, в селі усе по-іншому, люди добріші, тут усі свої. Зрозумівши, що вчора вона лягла спати так і не розібравши свої валізу, дівчина взялася за цю справу. Через годину усі її речі були розкладені по поличках у невеличкій шафі, що знаходилася біла ліжка в кімнаті, що належала їй, під час її перебування в гостях.
  У бабусі Емма знайшла стареньку книгу, яку вирішила почитати, щоб скоротити час, коли не було чим зайнятися. І ось, перша сторінка, друга, п'ята.... Від читання дівчину відволікло повідомлення, яке надійшло на її телефон. Відкривши "телеграм" дівчина побачила повідомлення із невідомого номеру, стало трохи тривожно. Зазвичай, ті хто можуть написати їй - в неї підписані. А тут — невідомий. Відкривши повідомлення дівчина прочитала:
— Що ти робиш сьогодні ввечері? — Невідомий.
Було страшно. Але з іншого боку, дівчині було цікаво хто це і що йому від неї потрібно. Вона вирішила відповісти на повідомлення.
— Вибачте, а ви хто?.. І навіщо вам знати, що я роблю сьогодні ввечері?... — Спитала дівчина.
— Ми вчора із тобою познайомилися. Хочу зустрітися. О 19:00 біля великого магазину. — Відповідає невідомий.
Євген — зрозуміла Емма. На душі стало трішечки спокійніше. Дівчина задумалася, навіщо їм треба зустрітися... Але вирішила погодитися.
— Добре, я буду. — Погодилася Емма.
 *Прочитано * побачила дівчина. Відклавши телефон в сторону, дівчина задумалася.
    * Цікаво, чому він покликав мене зустрітися... Ми ж навіть не дізналися одне одного краще... Блін... Він такий... Цікавий..? Але з іншої сторони, такий відсторонений, такий холодний... Я не можу зрозуміти чи подобається він мені, чи це просто дружня симпатія... Але те, що я відчуваю знаходячись біля нього не може бути чимось дружнім... Це так важко... Я не можу себе зрозуміти... Мені потрібно трохи часу на роздуми. Сподіваюся наша зустріч допоможе мені у всьому розібратися. *
    З думок дівчину вивела краща подруга, Амелія, що дзвонила по відеозв'язку. Не довго думаючи Емма взяла слухавку. 
— Привітик, ти вже в селі? Як ти там? Як провела перший день літа? — Швидко закидала питаннями Емму подруга.
— Привіт-привіт. В мене все добре. Так, ще вчора приїхала до бабусі із дідусем. Ох... Перший день літа був цікавим, це точно. А як ти там? Що нового? — Із посмішкою на вустах відповіла на усі питання подруги Емма.
— В мене все чудово! Ось, вчора гуляла з друзями до вечора. Перший день літа був неймовірний, ми вирішили його відсвяткувати і трішечки випили шампанського. Дуже круто повеселилися, шкода що ти поїхала і тебе не було з нами....  — Захоплено розповідала Амелія. 
— Круто. Ти там тільки не переборщуй з алкоголем, це дуже шкідливо. — Відповіла Емма.
 — Все добре, не хвилюйся за мене. Краще розкажи, що ти робила вчора? — Спитала подруга.
 — Ну, із цікавого: ввечері, вже після приїзду до села, я пішла гуляти із друзями у місцевому саду, де провела час із давньою подругою та другом. Також, там я познайомилася із двома хлопцями. Вони браття, один старший, інший молодший. — Розповіла усе Емма.
 — Опаа, ти так цікаво розповідала про цих хлопців, тобі хтось із них сподобався? Тільки кажи честно! — Розпитувала подруга.
 — Нуу, можна і так сказати. Я досі не розумію, подобається він мені, чи ні... — Пояснила Емма. 
    Поговоривши із подругою, Емма вирішила почати збори. На годиннику 17:03, залишилося дві години. Гарно нафарбувавшися, дівчина почала робити зачіску, два колоски - ідеально, гарно і зручно. Настав час обирати одяг. Дівчина зупинилася на світло-блакитних джинсових шортах та рожевому топі, лямки якого були спущені на плечі, оголюючи ключиці. Взяття дівчина обрала гарне та зручне - білі кросівки. Також дівчина вирішила взяти із собою сумочку білого кольору, що був її улюбленим, туди вона поклала телефон, трішечки грошей, про всяк випадок, та блиск для губ. На годиннику вже 18:34. До місця зустрічі йти хвилин 15. Перед виходом Емма вирішила поїсти та нагодувати Малинку. Насипавши собаці корм, вона прийнялася й за свою вечерю. Дівчина вирішила швиденько перекусити овочевим салатиком, що був у холодильнику та зробила собі бутерброд. Під час трапези, додому зайшла мама.
 — Привіт, смачного. Батько та дідусь працюють в гаражі, бабуся пішла до сусідки, я буду з нею, ось прийшла подивитися як ти тут. Така гарна, кудись зібралася? — Розповіла хто чим займається мати.
 — Привіт, дякую. Я йду трохи погуляти із друзями. Ти ж не проти?... — Запитала Емма.
 — Звісно ні, літо на то і літо щоб відпочивати та гуляти, йди звісно. Вдома всеодно ніякого немає. Ми з бабусею будемо пізно. — Відповіла мати. Після чого, узявши пляшку вина із холодильника пішла з дому. 18:58. Емма розуміє, що запізнюється. Швиденько виходить із дому, та прямує до магазину, де її, мабуть, вже чекають. 
    На годиннику 19:14. Підводячи до магазину, Емма бачить Євгена, що ходить із сторони в сторону, чекаючи на неї. Коли вона підходила до нього її серце тремтіло, їй було ніяково запізнюватись, але так вийшло... Вона хвилювалася, боялася, що він їй скаже і для чого ж він її покликав...
— Я вже думав, що ти не прийдеш... — Невпевнено промовив хлопець.
 — Вибач, вибач.... — Вибачається дівчина. Вона дійсно не хотіла запізнитися, так вийшло... Їй треба було краще слідкувати за часом.
 — Все добре, не переймайся. — Заспокоїв її Євген. 
— Тож... Для чого ти мене покликав? Якщо честно, я злякалася, коли мені написали з невідомого номеру... — Розповіла Емма.
 — Вибач, я не хотів тебе злякати... Просто хотів з тобою зустрітися, погуляти... Хочеш морозиво? — Пояснив він. Він цього стало легше. Стало приємно, що він покликав її погуляти, вона думала, що йому щось від неї потрібно... Запропонував морозиво, це так мило... Але.. Якось не зручно... Емма вирішила не відмовлятися від морозива, але оплатити вона може його сама.
 — Так, хочу. — Із щирою посмішкою відповіла дівчина. Зайшовши до магазину, вони обрали морозиво, як завжди, Емма обрала своє улюблене - шоколадне, так співпало, у хлопця улюблене морозиво виявилося також шоколадним, тож обрали вони однакове. Підійшовши на касу, вони поклали своє морозиво. Емма хотіла сама оплатити, і вже дістала гаманець.
 — Прибери гаманець. — Спокійно сказав Євген. Оплативши морозиво, підлітки вийшли із магазину. Дівчині було дуже не зручно, що хлопець оплатив її морозиво.
— Дякую, але я могла й сама заплатити... — Промовила Емма. 
  — Ні, я запропонував, я й оплатив. — Чітко промовив хлопець. Про себе дівчина посміхнулася. 
  Їй подобалася його самовпевненість. Але часом їй здавалося, що не завжди він такий впевнений.  *Хто ж ти такий, Євген...?* Подумала Емма... Вона не розуміла що буде далі, але те що відбувалося зараз було дуже цікаво, їй це подобалося...
Підлітки йшли по вулиці, Емма зрозуміла що вони йдуть в сторону парку...
 — Скільки тобі років? — Порушив тишу Євген. 
 — Шістнадцять. А тобі? — Такий простий діалог, але вона чомусь хвилювалася...
 — Мені вісімнадцять. — Дав відповідь він.
*Ого... Так багато...* — Подумала Емма.
На цьому їх короткий діалог завершився. Вони йшли мовчки. В лице дув легенький вітерець. На вулиці не було жодної людини, це трохи насторожувало... Заходячи до парку, Емма побачила гойдалки, до яких одразу потягнула Євгена. Через декілька хвилин він вже стояв і погойдував її на гойдалці. У той момент вона була... Щаслива...? Нове відчуття...