Холодно...

Холодно...

Холодно… 
-    Х… Холодно, - крізь сині тремтячі губи, тріскаючись від кожного поруху, промовляє чоловік, чи то собі, чи для світу, щоб він побачив сердешного, втрутився, допоміг.
"І хоч би сонечка, хоч би сонечка. Хоч би маленький промінчик, - мрійливо думає він, сильніше втискаючись в пальто. - Це було б краще за будь-який скарб." 
А вітер як лютий тур, напирає, посипаючи снігом чоловіка та намагаючись залізти під одежину. Ніби навмисне, він крутить над ним вихрі, хоче збити з ніг, хоче заморозити, проморозити, а ж до душі. 
І ось, стара груша, стоїть як самотня стара панна, яка чекає на щось, обглядаючи засніжений обрій. Чоловік виставив руки й проламуючи важкими ногами сніг, йшов до неї, ніби до єдиної ниточки спасіння. Він не відчував пальців на ступнях, він не відчував всієї ступні, здавалося ніби він йшов на ходулях, до яких прив'язали мішки з піском. 
-    Нічого… - прошепотів він, тремтячим подихом, видихаючи пар на сині долоні, та знову ховаючи їх в глибини старого пальта під пахви. 
Ось і груша. Вона була так близько, хоча йшов він до неї, ніби вічність, помалу соваючи вже щось схоже на ноги під снігом. Ходою він вже був схожий на старого, який вийшов в останню путь. 
Простягнувши тремтячі руки, він вп'явся в стовбур, обіймаючи його, ніби давню знайому. Це був той єдиний острівець, єдина стіна, єдина опора, яка хоч якось захищала від ударів вітру та від того, щоб не впасти безсило в сніг. 
Спершись спиною на стовбур, чоловік повернув голову, щоб роздивитись, куди йти далі, проте йти було нікуди, він заблукав. Його оточувала лише безнадійна біла пустеля, та ліс, який стояв на горизонті, як грізне військо. Він зрозумів, що йти в нього більше не було сил. Він намагався, він йшов, долаючи хуртовину та холод, який промерзав до кісток, проте все було даремно, поблизу не було жодного села чи хатинки. 
Доля… не всміхнулася йому. 
Чоловік сильніше втиснувся в себе, та намагався не звалитися на сніг. Він думав, як так вийшло, чому він тут? Чому саме він? 
Він знав відповідь. 
-    Баронеса… - прошепотів він. 
Так, баронеса. Вона завжди не любила його, він був надто правильний, він посмів перечити їй. Проте невже саме таку долю він отримав за ті кілька слів? 
Тоді він стояв біля столу, коли вона спокійно пила гарячий чай. Згадуючи цю сцену, тіло чоловіка кожний раз струшувало, воно хотіло хоч би торкнутися чашки. А ще там було печиво. "Чашечка чаю та печиво, це зараз все що потрібно, - усміхався сам до себе чоловік, потроху сповзаючи по стовбуру на землю." 
Він згадував як його потім запхали  в карету і вивезли до лісу. 
" Знайдеш дорогу, і її вельможність пробачить тобі, - сказав її охоронець і випхнув ногою чоловіка з карети."
Так, це було жорстоко, це було безнадійно. Це було неможливо, знайти дорогу в тонкому одязі під час хуртовини ще й так далеко. Це було надто суворе покарання, дати надію і щоб  холод її повністю виморозив з тебе.
Чоловік відчув як його повіки починали стулятись. В деяких місцях він вже навіть і не відчував холоду. Підтягнувши холодні ноги, він обійняв їх та сперся на стовбур. Він був вдячний тій груші, що дала йому хоч трошки часу. 
Тіло перестало слухатись, воно застигло на місці, очі вже було неможливо відкрити. Він відчував тепло, оманливе небезпечне тепло, від якого вже не врятуватись. Вже надто пізно. 
У вусі почувся вий. Певно самотній вовк, який слідкував за ним, перевіряє чи рухається. Вже скоро він зможе підійти, скоро він… 
-    Рекс, досить вити! - крикнула дівчина. 
-    Що? – чоловік підняв голову.
Маленький пес замовк і втупився в господарку, потім обтрусившись, шмигонув в дім. 
-    Що ти там робиш біля груші? - запитала вона. - Ти ж казав, що нарубаєш дров.
-    Та я власне… - чоловік встав обтрушуючи сніг з куртки, - хотів відчути сценку до свого роману, та щось захопився. 
-    Та в тебе он руки вже сині, ти замерз.
-    Та щось уже… холодно. 
-    Ходімо, я чай заварила
-    З печивом?
-    Краще, з тортиком. 
-    Уже біжу люба, тільки занотую швиденько сценку. 
-    Твій герой що, замерзне? Не люблю сумні закінчення.
-    Нічого, в останній момент його врятує мисливець – революціонер. 
-    Розкажеш мені за чаєм всю історію? Мені стало цікаво, що ж там таке буде.
-    Е ні, далі прочитаєш сама, - сказав він, усміхаючись та обстукуючи ноги об поріг зайшов в дім.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше