~ Глава 6 ~

Опівдні Саша прийшла до поліцейської дільниці. Іван сидів за столом, розбираючи папери. Коли вона увійшла, він підняв на неї стомлений погляд.

 - Дякую, що прийшли,  - сказав він, вказуючи на стілець навпроти.

Саша сіла, відчуваючи, як напруга наростає.

 - Розкажіть усе, що знаєте про щоденник, - почав Іван.

Вона розповіла все, майже все. Про горище, для щоденника, про символи. Але вона мовчала про шепіт, про фігуру в лісі і про те, що щоденник зник, коли вона поклала його на вівтар.

Іван уважно слухав, не перебиваючи.

 - Ви сказали, що знайшли щоденник на горищі? А хтось ще був там?

Діти. Микита та його друзі. Але Микита віддав його мені і сказав, що боїться.

Іван кивнув, записуючи її слова.

 - Я поговорю з Микитою. Але ви впевнені, що щоденник… просто зник?

 - Я знаю, як це звучить, але так, - сказала Саша.

Іван тяжко зітхнув.

 - Знаєте, це не перший дивний випадок у цьому місті. Багато років тому вже пропадали люди, і все це було з лісом. Але ніхто тоді не зміг знайти пояснень.

Саша відчула, як її тіло починає тремтіти.

 - І що з ними стало?

 - Тіла не знаходили. Вони просто зникли. І знаєте, що найдивніше? У ті дні теж говорили про якийсь щоденник.

Ці слова, як удар, відгукнулися у її голові.

 - Ви думаєте, це все повторюється? - прошепотіла вона.

Іван знизав плечима.

 - Не знаю. Але краще нам розібратися до того, як хтось ще зникне.

Сашко подивилася на нього, відчуваючи, як по шкірі пробігає холод.

Її погляд упав на вікно кабінету. Зовні було видно ліс, що стоїть нерухомо, але страшно тихий.

І на мить їй здалося, що серед дерев майнуло щось темне, з довгими зламаними кінцівками.