Глава 3: Межі

Конференц-зала була розрахована на двадцять чотири людини, хоча сьогодні за довгим столом сиділо лише одинадцять. Панорамні вікна відкривали краєвид на місто, але майже ніхто не звертав на нього уваги. Перед кожним директором лежав тонкий планшет, а поруч стояла чашка кави, до якої майже ніхто не торкався.

Арис зайшов останнім.

Ніхто не підвівся. У цьому не було потреби. Проте всі розмови стихли самі собою. Він мовчки зайняв своє місце на чолі столу, відкрив планшет і лише після цього перевів погляд на присутніх.

— Почнемо.

Першим питанням було звільнення дев'яти співробітників. Голосування не тривало й хвилини. Рішення ухвалили одностайно.

Другим — призначення нового фінансового директора.

Саме тут один із директорів, Орлов, нерішуче підняв руку.

— Пане Арисе, дозвольте поставити запитання.

— Слухаю.

— Ви пропонуєте кандидатуру людини, яка має менший досвід, ніж інші претенденти. Чому?

Арис не відповів одразу. Він подивився на всіх присутніх так, ніби оцінював не питання, а реакцію на нього.

— Тому що досвід не завжди означає надійність.

Орлов нахмурився.

— Але система оцінки рекомендує іншу кандидатуру.

Кілька директорів майже одночасно торкнулися оправ своїх View. Над їхніми планшетами з'явилися напівпрозорі проєкції.

Кандидат №1 — 94% ефективності.

Кандидат №2 — 89% ефективності.

Арис навіть не глянув на показники.

— Система оцінює минуле, — спокійно сказав він. — Я оцінюю те, що ще не сталося.

У залі запанувала тиша.

Ця фраза прозвучала дивно навіть для людей, які працювали з ним роками.

— Ви не довіряєте системі? — обережно запитала одна з директорок.

Арис похитав головою.

— Довіряю. Але система працює з імовірностями, а не з абсолютною істиною. Дев'яносто чотири відсотки — це не сто.

Ніхто не заперечив.

Це була проста математична істина, але чомусь її дедалі рідше згадували.

Люди звикли сприймати високий відсоток як гарантію.

Арис — ніколи.

Саме тому він був одним із небагатьох, хто міг дозволити собі сперечатися із прогнозами.

Голосування завершилося. Більшістю голосів рада підтримала його рішення.

У цей момент один із планшетів тихо подав сигнал.

Секретарка, яка стояла біля дверей, швидко прочитала повідомлення і зблідла.

— Перепрошую... Це терміново.

Арис мовчки кивнув.

— Надійшло повідомлення з Національного центру прогнозування.

Усі присутні мимоволі повернулися до неї.

— Вони просять вас прибути... сьогодні.

— Причина?

Жінка опустила очі на екран ще раз.

— Не вказана.

Це було незвично.

Центр ніколи не надсилав запрошень без пояснення.

Арис простягнув руку.

Вона передала планшет.

На екрані було лише одне речення.

"За останні дві години система тричі зіткнулася з подіями, які виходять за межі розрахункової моделі. Необхідна ваша консультація."

Він перечитав повідомлення ще раз.

Тричі.

Перший випадок ще можна було списати на помилку.

Другий вимагав перевірки.

Третій означав, що проблема вже не випадковість.

Арис повільно заблокував планшет.

— На цьому засідання завершено.

Директори почали підводитися, але в залі ще кілька секунд панувала тиша.

Кожен із них дивився на свої View, ніби сподіваючись побачити відповідь.

Уперше за багато років система її не давала.