Глава 34: Айлін дізнається

Айлін не мала наміру шпигувати. Вона просто не могла спати.

Дванадцята ніч на станції, третя година ночі за корабельним часом, і вона лежала в своєму спальному модулі, дивлячись у стелю, рахуючи власні вдихи-видихи, намагаючись заспокоїти розум, що не вимикався. Психолог, що не могла вилікувати власне безсоння. Іронія.

Нарешті вона здалася, встала, одягла ще один светр — п'ятий шар — і пішла до загального модуля. Може, гарячий чай допоможе. Може, хоча б відчуття, що вона робить щось, а не просто лежить і чекає ранку.

Коли вона проходила повз модуля управління, то побачила, що двері відчинені, а екрани світяться блакитним світлом. Хтось там був. Данило, найімовірніше. Він завжди був там, о будь-якій порі.

Айлін зупинилася. Вона не хотіла турбувати. Але щось — інстинкт, професійна звичка, просто відчуття, що щось не так — змусило її зазирнути всередину.

Модуль був порожній.

Екрани працювали, показували карти, дані, розподіл енергії. Але Данила не було. Можливо, пішов у вбиральню. Можливо, до себе в модуль.

Айлін хотіла піти, але її погляд затримався на одному з екранів. Лог системи. Список команд, що були виконані за останні двадцять чотири години. Вона не була інженером, не розуміла всіх технічних деталей, але як психолог, що працювала з екіпажами, вона знала основи. Знала, як читати час, зону, потужність.

Її погляд зупинився на одному записі.

03:47:22 — Перерозподіл енергії. Зона: Київ, Печерськ. Додано: +2.3 кВт/год. Джерело: Оптимізаціяжитлових систем + резерв. Авторизація: Коваленко Д.

Айлін дивилася на екран, її серце билося швидше. Київ, Печерськ. Район, де жила родина Данила.

Вона прокрутила лог вище, шукаючи контекст. За три хвилини до цього запису:

03:44:11 — Зниження опалення житлових модулів З +11°C до +10°C

Економія: 1.2 кВт/год

03:45:33 — Зниження освітлення технічних відсіків на 30% Економія: 0.7 кВт/год

03:46:48 — Тимчасове вимкнення резервної системи очищення повітря. 

Економія: 0.4 кВт/год

Усе разом — 2.3 кВт/год. Рівно стільки, скільки було додано до Києва.

Айлін відступила від екрану, відчуваючи, як її руки холоднішають. Данило. Данило зробив це. Він перенаправив енергію. Він зменшив системи станції — їхнє опалення, їхнє освітлення, їхню безпеку — щоб дати тепло своїй родині.

Вона не знала, що відчувати. Гнів? Розчарування? Розуміння?

Вона почула кроки в коридорі. Інстинктивно відійшла від екрану, стала біля стінки, намагаючись виглядати, наче просто зайшла.

Данило увійшов, тримаючи чашку з чимось гарячим. Він побачив її і зупинився.

— Айліне? — його голос був здивованим і настороженим одночасно. — Що ти тут робиш?

Айлін не відповіла одразу. Вона дивилася на нього — на його втомлене обличчя, на темні кола під очима, на руки, що ледь помітно тремтіли.

— Не можу спати, — сказала вона нарешті. — Подумала, пройдуся. А ти?

— Те саме, — відповів він, заходячи всередину і ставлячи чашку на стіл. — Перевіряв системи.

«Брехня», — подумала Айлін. Але вона не сказала цього вголос. Не зараз.

— Данило, — почала вона тихо, — все в порядку?

Він подивився на неї, і на мить вона побачила щось у його очах …страх, провину, відчай. Але потім він відвернувся, подивився на екрани.

— Так, — сказав він,— все в порядку.

Айлін хотіла сказати: «Я бачила логи. Я знаю, що ти зробив». Але щось зупинило її. Можливо, розуміння, що якщо вона скаже це зараз, тут, Данило або заперечить, або зламається. І жодне з цього не допоможе. Стосунки будуть зіпсовані назавжди.

— Добре, — сказала вона, — якщо тобі треба поговорити... ти знаєш, де мене знайти.

Данило кивнув, не дивлячись на неї.

Айлін пішла, залишивши його наодинці з екранами, з його вибором, з його провиною.

Але вона знала: рано чи пізно вони мають поговорити. Бо секрети на станції не залишаються секретами довго.

Айлін не спала решту ночі. Вона лежала в ліжку, думала про те, що побачила, про те, що це означає. Данило перенаправив енергію. Порушив протокол. Поставив свою родину вище за інших.

Частина її — психолог, професіонал — казала: «Це неправильно. Це порушення. Він мав повідомити команду. Він не мав приймати таке рішення сам».

Але інша частина — людина, жінка, хтось, хто розумів, що значить любити більше за життя — казала: «А ти б зробила інакше? Якби це була твоя сім'я?»

Вона не знала відповіді.

Вранці вона знайшла Данила в їдальні. Він сидів сам, їв протеїновий батончик повільно, механічно, наче не відчував смаку. Марта й Тензін були у своїх модулях, ще спали або працювали.

Айлін підійшла, сіла навпроти нього. Данило підняв очі, побачив її і одразу напружився.

— Доброго ранку, — сказала Айлін тихо.

— Доброго, — відповів він, відкладаючи батончик.

Вони сиділи в тиші кілька секунд. Айлін відчувала, як напруга наростає між ними, наче електричне поле.

Нарешті вона заговорила:

— Я бачила логи, Даниле.

Він завмер. Його обличчя не змінилося, але вона побачила, як його щелепа напружилася, як руки стиснулися в кулаки на столі.

— Що ти бачила? — запитав він тихо, хоча вони обоє знали, про що йдеться.

— Перерозподіл енергії. Київ. Печерськ. Третя година ночі.

Данило відвернувся, подивився у вікно, де Земля повільно оберталася внизу.

— І що ти збираєшся робити? — запитав він, його голос був порожнім.

Айлін подумала. А що вона збиралася робити? Повідомити Марту? Викликати нараду? Засудити його?

— Нічого, — сказала вона нарешті.

Данило різко обернувся до неї, здивований.

— Що?

— Нічого, — повторила Айлін. — Я не збираюся нікому казати. Я не збираюся тебе засуджувати.

— Чому? — його голос був недовірливим. — Я порушив протокол. Я поставив свою родину вище за інших. Я...

— Ти зробив те, що зробив би будь-який батько, — перебила Айлін. — ти вибрав свою дитину. Це не злочин. Це людяність.