Глава 11: Перші голоси

Вечір другого дня. Данило сидів за консоллю, не відриваючись. Зв'язок працював, але нестабільно. Сигнал з'являвся і зникав, наче хтось вмикав і вимикав перемикач.

Він налаштовував частоту, повільно, обережно. Шукав чистий канал.

Раптом — голос. Чіткіше, ніж раніше:

— ...Omega... це центр... читаємо вас... підтвердіть...

Данило схопився, натиснув кнопку передавача:

— Центр! Це Omega! Читаю вас!

Пауза. Потім — голос, ясний, живий:

— Omega! Нарешті! Ми намагались зв'язатись дві доби! Ваш статус?

Данило відчув, як напруга спадає. Зв'язок. Нарешті.

— Живі. Всі чотири члени екіпажу. Є пошкодження. Працюємо над ремонтом.

— Які пошкодження?

— Енергопередача на 40%. Зв'язок частковий. Система охолодження нестабільна. Життєзабезпечення на 70%.

— Розуміємо.

— Що там, на Землі?

Пауза. Довга. Занадто довга.

Голос оператора, коли повернувся, був важким:

— Важко, Omega. Дуже важко. Три станції з десяти вийшли з ладу повністю. Ви — одна з семи, що ще працюють. Але всі з обмеженою потужністю.

Данило стиснув край консолі:

— Три станції знищені?

— "Аврора", "Зоря", "Полярна". Перші дві — критичні пошкодження, евакуація. "Полярна" — повне відключення, зв'язок втрачено.

Данило закрив очі. Три з десяти. Тридцять відсотків світової системи — знищено за одну ніч.

— Дайте деталі, — сказав Данило.

Оператор почав перелічувати:

— "Аврора", над Північною Америкою — повністю знищена. Екіпаж евакуйовано. Станція не підлягає ремонту.

Данило пригадав: на "Авророї" працював його колега, Михайло. Троє дітей.

— "Зоря", над Азією — критичні пошкодження. Екіпаж евакуюється зараз. Станція може бути відновлена, але потрібні місяці.

— "Полярна", над Арктикою — повне відключення. Зв'язок втрачено. Доля екіпажу невідома.

Данило відчув холод всередині.

— А решта?

— "Omega" — ви, 40%. "Світанок" — 30%. "Надія" — 50%. "Схід" — 70%. "Промінь" — 45%. "Горизонт" — 60%. "Зірка" — 55%.

Данило рахував у голові. Середня потужність — близько 50%. Три станції втрачені. Половина потужності решти.

— Попит перевищує пропозицію втричі, — сказав оператор. — Ми не встигаємо.

— Скільки часу на повне відновлення?

— Тижні. Можливо, місяці. "Аврора" не відновлюється. "Зоря" — два місяці мінімум. Інші — залежить від пошкоджень.

Данило відчув, як щось стискається в грудях. Тижні. Місяці.

— А зараз? Що зараз на Землі?

Пауза знову.

— Холодно. Дуже холодно. Особливо Європа, Близький Схід, частина Азії. Температури впали на 10-15 градусів за два дні. Деякі регіони — до мінус 20.

— Люди?

Оператор тихо:

— Страждають. Лікарні переповнені. Переохолодження, пневмонія. Вже є жертви.

Данило стиснув зуби.

— Скільки?

— Офіційно — 150 підтверджених смертей. Неофіційно — більше. Набагато більше.

Оператор продовжив:

— Omega, ми маємо запити. Багато запитів. Критичних.

Данило випрямився:

— Я слухаю.

— Київ, дитяча лікарня номер 7, Дарницький район. Опалення критичне. Температура в палатах +10°C. Вони просять пріоритет.

Данило (серце підскочило):

— Київ? Яка адреса?

Оператор назвав.

Данило швидко прикинув. Не та, де лежав Міша торік. Але все одно — діти. Сімдесят ліжок. Інфекційне відділення.

— Ще хто?

— Бухарест, будинок престарілих "Сонячний". Триста людей, більшість старше 70. Температура +8°C.

— Стамбул, житловий район Есенлер. П'ятдесят тисяч мешканців. Температура +5°C.

— Бейрут, біженецький табір Шатіла. Десять тисяч людей, третина — діти. Температура +3°C.

Список тривав. І тривав.

Данило слухав. Кожна назва — тисячі людей. Конкретних. Живих. Які мерзнуть.

— Стоп, — сказав він. — Скільки у нас потужності?

— Сорок відсотків. Ви можете покрити два, максимум три об'єкти одночасно. На обмежений час. Чотири-шість годин. Потім треба перемикати.

— А решта?

Пауза.

— Чекають.

Данило дивився на список. Київ. Бухарест. Стамбул. Бейрут. Варшава. Софія. Тбілісі.

Всі критичні. Всі потребують. Зараз.

Але енергії тільки на двох. Може, трьох.

Хтось отримає. Хтось — ні.

Данило викликав команду. Всі зібрались за п'ять хвилин.

Він озвучив ситуацію. Чесно. Без прикрас.

Марта запитала перша:

— Як ми вибираємо?

Данило:

— Є критерії від Центру: кількість людей, рівень вразливості, час до критичної точки.

Айлін:

— А хто визначає ці критерії?

— Центр розробив базові. Але вони просять нашої думки. Ми на місці, ми бачимо ситуацію.

Тензін, тихо:

— Значить, ми вибираємо, кому жити.

Тиша. Важка.

Марта різко:

— Це не так. Ми не вбиваємо. Ми просто не можемо врятувати всіх одразу.

Айлін:

— Але результат той самий. Хтось отримає тепло. Хтось — ні. Хтось виживе. Хтось — помре.

Данило твердо:

— Ми маємо вибирати. Інакше — нікому не допоможемо. Якщо ми не виберемо — Центр вибере за нас. Але ми знаємо станцію краще. Ми знаємо, скільки можемо дати.

Марта:

— Тоді логіка проста. Максимум людей за мінімум часу. Найвразливіші групи — діти, старі, хворі.

Тензін раптом:

— А якщо серед них твоя сім'я?

Данило здригнувся. Всі дивились на нього.

Марта дивилась на Тензіна холодно:

— Це нечесно.

Тензін не відводив погляду:

— Але це правда. Данило, твоя сім'я в Києві. Київ у списку. Як ти вибираєш?

Данило мовчав. Горло стиснулось.

Він думав про Мішу. Олену. Їхню квартиру. Холодну.

Потім сказав тихо:

— Я вибираю так само, як і для інших. За критеріями. Не за серцем.

Тензін кивнув:

— Тоді ти сильніший, ніж я.