Глава 7: Попередження

Данило прокинувся о п'ятій тридцять. Раніше, ніж зазвичай. Щось не давало спати — не тривога, радше відчуття, що треба перевірити. Ще раз. Переконатись.

Він пройшов коридором до центрального модуля. Станція гуділа тихо, ритмічно. Все як завжди.

Екрани світились синім. Данило сів за консоль, запустив діагностику.

Температура секторів: A — норма, B — +18.1°C (норма), C — норма, D — норма.

Сектор B. Вчора була аномалія. +0.6 градусів. Зараз — нормально.

Данило нахмурився. Зникла? Або просто тимчасово?

Він перевірив інші параметри: тиск, кисень, циркуляція — все стабільно.

"Може, справді схибив датчик," — подумав він. Але відчуття не зникало.

О шостій — зв'язок із Землею. Голос оператора, бадьорий, але втомлений:

— Станція Omega, доброго ранку. Сьогодні високий попит. Готуйтесь до збільшеного навантаження.

Данило відповів:

— Розумію. Ми готові.

— Європа, Близький Схід — холодна хвиля. Температура падає. Потрібна максимальна передача.

— Підтверджую.

Зв'язок обірвався. Данило дивився на карту Землі. Червоні зони — Київ, Варшава, Бухарест, Стамбул, Бейрут. Всюди холодно. Скрізь потребують.

"Ще один важкий день," — подумав він.

Він не знав, наскільки важким.

Дванадцята тридцять дві. Данило координував передачу енергії, коли екран блимнув червоним.

ПРІОРИТЕТНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ. ЦЕНТР КОСМІЧНОГО МОНІТОРИНГУ.

Він відкрив файл. Текст короткий, чіткий:

УВАГА: Зафіксована потужний сонячний спалах. Прогноз: геомагнітна буря класу G4-G5. Очікуване прибуття: 18-24 години. Рекомендована підготовка в додатку.

Данило відкрив додаток. Графіки, цифри, прогнози. Буря сильна. Дуже сильна.

Він викликав команду по внутрішньому зв'язку:

— Всім у центральний модуль. Негайно.

Через дві хвилини усі були там. Марта, Айлін, Тензін. Обличчя стурбовані.

Данило показав на екран:

— Ми отримали попередження. Сонячна буря. Сильна.

Марта наблизилась:

— Наскільки сильна?

— G4, можливо G5. Це серйозно.

Тензін схрестив руки:

— Що це означає для нас?

Данило пояснив:

— Можливі збої в електроніці, системах зв'язку. Навігація може постраждати. Треба підготуватися.

Айлін запитала тихо:

— А для Землі?

Данило кивнув:

— Землі теж буде важко. Комунікації, навігація, можливі відключення. Але ми маємо захист. Екрани, резервні системи.

Марта, лікар, практична:

— Які протоколи?

Данило перелічив:

— Переводимо системи в захищений режим. Закриваємо екранами радіаційного захисту. Зменшуємо передачу енергії до мінімуму. Чекаємо, поки буря пройде.

Айлін:

— Скільки це триватиме?

— Від кількох годин до доби. Залежить від інтенсивності.

Тензін, зазвичай жартівливий, був серйозним:

— А якщо вона сильніша, ніж прогноз?

Данило глянув на нього:

— І тоді ми впораємося. У нас є протоколи.

Тензін тихо, майже собі:

— Протоколи не завжди працюють.

Данило хотів щось сказати, але промовчав. Тензін був правий. Протоколи — це папір. Реальність — інше.

Наступні години — робота. Чітка, методична, без паніки.

Данило з Тензіном у технічному модулі. Закривали захисними екранами, перевіряли резервні системи, вимикали несуттєві модулі.

— Сонячні панелі повертаємо від Сонця, — сказав Данило. — Мінімізуємо експозицію.

Тензін працював швидко, точно:

— Ти стикався з такими бурями?

— Двічі. Обидва рази пройшло нормально. Просто треба чекати.

Тензін затягнув останній болт:

— А якщо ця сильніша?

Данило не відразу відповів:

— Ми впораємося. У нас є протоколи. Резервна енергія. Ручне керування.

Тензін випрямився, подивився на нього:

— Протоколи не завжди працюють, Даниле. Ти ж знаєш.

Данило зупинився. Він знав. Три роки тому він теж мав протокол. І двоє людей померли.

— Знаю, — сказав він тихо. — Але це все, що в нас є.

Марта в медичному модулі. Перевіряла запаси: бинти, знеболювальні, медикаменти для радіаційного ураження (на випадок). Все на місці.

Айлін допомагала їй:

— Ти вмієш працювати під тиском.

Марта усміхнулась трохи:

— Звикла. Африка, Сирія — там тиск був інший. Кулі. Вибухи.

— Тут теж небезпечно.

— По-іншому. Там бачиш ворога. Тут — ні.

Айлін кивнула. Вона розуміла.

Вечір. Сімнадцята сорок п'ять. За кілька годин буря мала вдарити.

Данило сидів за консоллю, робив останню передачу енергії. Після цього — тільки мінімум, тільки для виживання станції.

Зв'язок із Землею:

— Omega, це Центр. Ми бачимо, що ви готуєтесь до бурі. Дякуємо за роботу. Будьте в безпеці.

Данило:

— Дякую. Зв'язок може перерватися. Ми вийдемо на контакт, як тільки буря мине.

— Зрозуміло. Бережіть себе, Omega. Ми з вами.

Данило вимкнув передачу. Екрани потемніли — тільки мінімальні системи працювали.

Він дивився у вікно. Земля внизу, вогники міст, ніч над Європою. Мільйони людей там, у темряві, у холоді. Чекають. Сподіваються.

"Вони залежать від нас, — думав він. — Ми не можемо підвести."

Айлін зайшла тихо:

— Все готово?

Данило кивнув:

— Так. Тепер чекаємо.

Вона сіла поруч, дивилась на Землю разом із ним.

— Ти коли-небудь боявся тут, у космосі? — запитала вона.

Данило мовчав. Потім:

— Я боюся не космосу. Космос байдужий. Він не вбиває — він просто є. Я боюся підвести людей. Тих, хто залежить від мене.

Айлін поклала руку на його плече:

— Ти не підведеш. Ти найкращий інженер, якого я знаю. І ти не сам. Ми команда.

Данило кивнув. Але полегшення не прийшло. Воно ніколи не приходило.

Буря наближалась.

На екранах моніторингу — червона хвиля, що котилась від Сонця до Землі. Сто п'ятдесят мільйонів кілометрів. Швидкість — тисяча кілометрів на секунду. Час прибуття — вісімнадцять годин тридцять хвилин.