У кожного з нас свої скелети в шафі

14.10.2020

У кожного з нас свої скелети в шафі

Після великого об'єму інформації за один день , заснути я так і не змогла. Думка про те , що щось тут не так. Що дуже швидко знайшовся підозрюваний і тому подібне мене непокоїли до такої міри, що я навіть почала думати , що Анжела могла нам банально збрехати. Тепер мені хотілося бути ще більш уважною до слів, які вона говорить та до її дій. Та зрештою я б не змогла за нею стежити, адже мала відправитися назад на тренування.

За сніданком всі знову були жвавими. Таке враження, що Анжела на них так діяла. А вона дійсно знала , як підібрати підхід під кожного. Ось тільки мене вона старанно ігнорувала. Робила вигляд , що мене там разом з ними немає. І я почала ще більше її підозрювати. В мене було два варіанти : або вона щось хоче від мене приховати і ігнорує , щоб я не розпитувала, або це через Арсена. Чомусь другому варіантові я надала більше уваги. Адже враховуючи те , що вона сіла біля нього знову і почала розповідати їхні спільні історії з дитинства, мені ставало зрозумілим, що я там лишня. Тому у мене зіпсувався апетит і я вирішила повертатися до табору наставника. Коли я вже була біля дверей , за мною вийшла Настя.

-Вже йдеш?

-Так. Бо маю надолужити вчорашній день.

-Почекай хвилину. Я піду з тобою.

-Та не потрібно. Я вже добре запам'ятала дорогу.

-Ніякі ні не приймаються. Пішли.

Я не знала , що казати. Настрій в мене був такий собі. Та тишу перервала Настя.

-Як ти себе почуваєш?

-Набагато краще, якщо порівнювати з вчора.

-Це радує.

-До речі. Як пройшло твоє вчорашнє побачення з Сергієм?

Настя зашарілася на моєму запитанні.

-Як на мене - то просто ідеально. Це був вечірній пікнік на березі річки.

-Ого. І не страшно тобі було?

-Ні , бо ці місця ми знаємо змалку.

-Тоді , я тобі навіть трохи  заздрю.

Після цих слів я  легенько штовхнула її ліктем. І ми разом засміялися з цього.

-А як тобі ця Анжела ?

Раптово перервала нашу радість Настя.

-Не подобається вона мені. Якась занадто вже таємнича чи що.

-В мене взагалі таке враження , що вона приїхала тільки для того , щоб з Арсеном фліртувати.

-Може й так. Але мені особисто зараз люба інформація важлива. Бо мені вічно щось не договорюють.

-Я б хотіла тобі допомогти , але сама нічого не знаю.

-Це нічого.

І між нами знову настала тиша, адже знайомі ми не так вже й давно , тому і тем для розмови було не багато. Я боялася цієї тиші , адже завжди мені здавалося , що я людям не цікава , якщо вони раптом замовкають  і настає пауза. Мені захотілося швидко знайти тему для розмови. Хоч якусь. Та нічого саме в той момент не спадало на думку. Проте Настя знову мене випередила і  перервала цю  гнітючу тишу.

-Слухай. -вагаючись почала вона і додала. -Те що ти мені розповіла вчора ніяк не може вийти з голови.

-Чому? –здивувалась я.

-Ти наче боїшся прив’язатися до людей і просто обрубуєш всі кінці коли діло йде до того.

-Так , бо не хочу знову відчути той біль.

-Але якщо ти так і надалі будеш робити, то залишишся без коханої людини і без друзів. - твердо дивлячись на мене відповіла Настя. Та я була спокійна.

-Знаєш , я вже мала схожу розмову колись зі своєю мамою. Тоді я нарешті змогла сказати їй , що не боюсь самотності. Вона навпаки мені подобається все більше і більше.

-Але ж так немає бути.

-Мені байдуже. Це не є чимось катастрофічним.

-Думаю з часом ти все ж зрозумієш, що потрібен хоч хтось.

-Можливо, але зараз я не шукаю ні дружби, ні кохання. Воно все для мене таке далеке. Я не бачу себе в цьому.

Настя бува хотіла ще щось мені сказати, та стрималася і більше розмову не починала. Я знала , що вона тоді старалася мене зрозуміти , але не змогла. Воно й не дивно , адже я сама себе інколи не розумію. Решту дороги ми йшли просто мовчки. Коли ж ми нарешті дійшли до місця призначення , я попрощалася з Настею і одразу пішла  шукати наставника. Він стояв біля того озера , яке мені вперше показав Арсен.

-Добрий день! -крикнула я до нього.

Він обернувся до мене з посмішкою на обличчі.

-Добрий. Як почуваєшся?

-Нормально. Готова продовжувати тренування. –сказала я, хоча й не зовсім була впевнена в тому чи зможу протриматися хоча б хвилину.

-Гаразд, тоді почнемо з битви , щоб я бачив , що вже засвоєно. Спробуй напасти на мене.

-Але ж я не вчила рухів для нападу. Лише для захисту.

-А ти спробуй.

Я зрозуміла, що мені потрібно просто послухатися. Тому почала бігти на наставника стараючись вдарити з розгону своєю ногою до  його ноги. Проте він вправно відхилився і я пролетіла повз нього. Тоді я замахнулася кулаком, та отримала від нього лише зворотній удар в руку.