02.10.2020
Ніколи нікому повністю не відкривай душу…
Перший день тренувань був для мене і так важким, а розуміння того, що Божена і Вадим набагато кращі в цьому, робило мій настрій ще гіршим. Звісно, труднощі є всюди і я не можу все сприймати ідеально, але відчуття безсилля завжди давало мені міцний ляпас, після якого було дуже важко знову піднятися на ноги.
І взагалі я думала, що проведу своє літо зовсім по-іншому. В тітки з дядьком я мала гостювати всього місяць, а потім їхати подавати документи в університет свого міста, щоб мати ще й хоч якусь вищу освіту. В мої плани входив і пошук роботи, адже аптек ставало все більше і тому попит на фармацевтів зріс. Проте, що я робила тоді? Лежала десь далеко в горах і відчувала, як м’язи на ногах поступово починають поболювати. Від сприйняття цього всього на очі наверталися сльози. Колись я б хотіла таких пригод, але зараз все було по-іншому. Все не так як в фільмах чи книгах. Бажання повернутися додому, знову побачити батьків і брата проривалось назовні і подушка поступово ставала вологою.
Такий мій настрій напевно б продовжувався до тих пір поки не закінчилися б сльози, але стук у вікно, який пролунав зненацька, добряче мене налякав. Я вирішила перевірити, що це таке і підійшла до вікна. З іншої сторони я побачила Арсена, який жестом показував мені відчинити вікно.
-Що ти тут робиш? –запитала я не розуміючи, чому він повернувся.
-Прийшов дещо запитати. –сказав він пильно вдивляючись мені в обличчя і додав –Ти що…
Проте я одразу зрозуміла про що він і миттю перебила його при цьому витираючи обличчя.
-Просто погано витерлася. То про що ти хочеш запитати?
-Давай краще прогуляємося, там і запитаю. –сказав він, як завжди навіть не подаючи ознак хоча б якоїсь емоції.
-Не хочу. Кажи тут . –сказала я, адже була занадто втомлена для прогулянок.
-А якщо я скажу, що допоможу тобі з тими рухами, які ви сьогодні вивчали?
-Я так бачу ти дуже хитрий. Добре. –промовила я, бо мені була дуже необхідна допомога.
Я вилізла на вікно і вистрибнула з нього, не побачивши, що він подав мені руку. Мені було ніяково від цього, бо до такого я не звикла, тому зробила вигляд, що взагалі не побачила нічого.
-То нам далеко йти?
-Не зовсім. –сказав Арсен і, відсунувши пару гілок, додав. –Ми вже на місці.
Перед моїм полем зору відкрився дивовижний краєвид.
-Вав. Це ж озерце. Я навіть не здогадувалася, що воно тут є. –промовила я з захопленням у голосі, адже воно було таким красивим.
-Просто воно закрите деревами і плюс до того, ще й маленьке, тому зразу не помітне. –сказав до мене Арсен, але я вже була далеко від нього, бо пішла роздивлятися озеро зблизька.
-Тут є навіть зона для тренувань. Нічого собі.
-Так. Тут і повторимо рухи. –сказав Арсен, наздоганяючи мене.
-Що прямо зараз?
-Так . –промовив він і почав нападати на мене – Захищайся!
-Та ти знущаєшся.
Після цього я старалася всіма можливими методами захищатися від нього, але нічого не виходило. Мені доводилося просто бігати від нього по всій платформі. Напевно зі сторони це виглядало як дитяча гра, точніше «лапанки», в яку я завжди грала коли бабуся і дідусь були ще живими і мені доводилося проводити у них ціле літо.
В глибині душі я розуміла, що мені потрібно заставити себе хоча б спробувати та тіло наче не слухало мене. У фільмах людям все давалося так просто і легко, але реальність завжди жорстока. Врешті-решт «холодному» хлопцеві просто набридло бігати за мною.
-Чому ти тільки ухиляєшся? Використовуй ті рухи.
Його слова заставили мене зупинитися.
-Не можу.
-Можеш. Просто так те, що цілий день вчиться не забувається.
-Але я нічого не пам’ятаю.
-Ти просто забагато думаєш про самі рухи, які тіло має механічно виконувати.
Ось ця його фраза дещо роздратувала мене і це вирвалося назовні.
-Ну вибач звісно, що я за один день не змогла зрівнятися з тобою і взагалі ти щось сьогодні забагато говориш.
Але Арсен не почав зі мною сперечатися, а просто з усмішкою оглянув мене зверху вниз і похитав головою.
-Бо знайшов людину з якою дійсно хочу говорити. –сказав він ловлячи мене за руку і притягуючи до себе –Чи ти думаєш, що можеш просто втекти?
Я відчула, що ситуація загострюється і це мене ще більше роздратувало. Мені згадалося, що він сьогодні зробив і я навіть не зрозуміла, як знайшла в собі силу і, скрутивши руку, відштовхнула його від себе.
-Не я це почала.
-Так, але й не відштовхнула. –сказав Арсен, підходячи до мене ще ближче ніж раніше.
-Це було помилкою.
Я почала відступати назад від «холодного» хлопця, який мов кам’яна стіна насувався на мене.
#2220 в Детектив/Трилер
#881 в Детектив
#10137 в Любовні романи
#3991 в Сучасний любовний роман
пригоди, пригодирозслідуваннядетектив, пригоди таємниці небезпека
Відредаговано: 25.05.2023