Ніколи нікому повністю не відкривай душу

02.10.2020

Ніколи нікому повністю не відкривай душу…

 Перший день тренувань був для мене і так важким, а розуміння того, що Божена і Вадим набагато кращі в цьому, робило мій настрій ще гіршим. Звісно, труднощі є всюди і я не можу все сприймати ідеально, але відчуття безсилля завжди давало мені міцний ляпас, після якого було дуже важко знову піднятися на ноги.

І взагалі я думала, що проведу своє літо зовсім по-іншому. В тітки з дядьком я мала гостювати всього місяць, а потім їхати подавати документи в університет свого міста, щоб мати ще й хоч якусь вищу освіту. В мої плани входив і пошук роботи, адже аптек ставало все більше і тому попит на фармацевтів зріс. Проте, що я робила тоді? Лежала десь далеко в горах і відчувала, як м’язи на ногах поступово починають поболювати. Від сприйняття цього всього на очі наверталися сльози. Колись я б хотіла таких пригод, але зараз все було по-іншому. Все не так як в фільмах чи книгах. Бажання повернутися додому, знову побачити батьків і брата проривалось назовні і подушка поступово ставала вологою.

Такий мій настрій напевно б продовжувався до тих пір поки не закінчилися б сльози, але стук у вікно, який пролунав зненацька, добряче мене налякав. Я вирішила перевірити, що це таке і підійшла до вікна. З іншої сторони я побачила Арсена, який жестом показував мені відчинити  вікно.

-Що ти тут робиш? –запитала я не розуміючи, чому він повернувся.

-Прийшов дещо запитати. –сказав він пильно вдивляючись мені в обличчя і додав –Ти що…

Проте я одразу зрозуміла про що він і миттю перебила його при цьому витираючи обличчя.

-Просто погано витерлася. То про що ти хочеш запитати?

-Давай краще прогуляємося, там і запитаю. –сказав він, як завжди навіть не подаючи ознак хоча б якоїсь емоції.

-Не хочу. Кажи тут . –сказала я, адже була занадто втомлена для прогулянок.

-А якщо я скажу, що допоможу тобі з тими рухами, які ви сьогодні вивчали?

-Я так бачу ти дуже  хитрий. Добре. –промовила я, бо мені була дуже необхідна допомога.

Я вилізла на вікно і вистрибнула з нього, не побачивши, що він подав мені руку. Мені було ніяково від цього, бо до такого я не звикла, тому зробила вигляд,  що взагалі не побачила нічого.

-То нам далеко йти?

-Не зовсім. –сказав Арсен і, відсунувши пару гілок, додав. –Ми вже на місці.

Перед моїм полем зору відкрився дивовижний краєвид.

-Вав. Це ж озерце. Я навіть не здогадувалася, що воно тут є. –промовила я з захопленням у голосі, адже воно було таким красивим.

-Просто воно закрите деревами і плюс до того, ще й маленьке, тому зразу не помітне. –сказав до мене Арсен, але я вже була далеко від нього, бо пішла роздивлятися озеро зблизька.

-Тут є навіть зона для тренувань. Нічого собі.

-Так. Тут і повторимо рухи. –сказав Арсен, наздоганяючи мене.

-Що прямо зараз?

-Так . –промовив він  і почав нападати на мене – Захищайся!

-Та ти знущаєшся.

Після цього я старалася всіма можливими методами захищатися від нього, але нічого не виходило. Мені доводилося просто бігати від нього по всій платформі. Напевно зі сторони це виглядало як дитяча гра, точніше «лапанки», в яку я завжди грала коли бабуся і дідусь були ще живими і мені доводилося проводити у них ціле літо.

В глибині душі я розуміла, що мені потрібно заставити себе хоча б спробувати та тіло наче не слухало мене. У фільмах людям все давалося  так просто і легко, але реальність завжди жорстока. Врешті-решт «холодному» хлопцеві просто набридло бігати за мною.

-Чому ти тільки ухиляєшся? Використовуй ті рухи.

Його слова заставили мене зупинитися.

-Не можу.

-Можеш. Просто так те, що цілий день вчиться не забувається.

-Але я нічого не пам’ятаю.

-Ти просто забагато думаєш про самі рухи, які тіло має механічно виконувати.

Ось ця його фраза дещо роздратувала мене і це вирвалося назовні.

-Ну вибач звісно, що я за один день не змогла зрівнятися з тобою і взагалі  ти щось сьогодні забагато говориш.

Але Арсен не почав зі мною сперечатися, а просто  з усмішкою оглянув мене зверху вниз і похитав головою.

-Бо знайшов людину з якою дійсно хочу говорити. –сказав він ловлячи мене за руку і притягуючи до себе –Чи ти думаєш, що можеш просто втекти?

Я відчула, що ситуація загострюється і це мене ще більше  роздратувало. Мені згадалося, що він сьогодні зробив і я навіть не зрозуміла, як знайшла в собі силу і, скрутивши руку, відштовхнула його від себе.

-Не я це почала.

-Так, але й не відштовхнула. –сказав Арсен, підходячи до мене ще ближче ніж раніше.

-Це було помилкою.

Я почала відступати назад від «холодного» хлопця, який мов кам’яна стіна насувався на мене.