24.05. 2020
Я хочу кричати, але кричати немає про що
Іноді мені здається, що я маю два характери.... Не знаю як таке можливо, але це факт. Один характер в мене виникає при знайомстві з новими людьми. Він ніжний, скромний та безпомічний. З ним я стаю маленькою овечкою без злості та образ. Він дуже слабкий і триває доти, доки мене хтось з них розчарує та образить.
Другий ж виникає зразу після першого і він неначе камінь. Я стаю своєрідним пофігістом. Тоді стає вже все одно, що ці люди про мене думають і кажуть. Я йду за покликом не свого теплого серця, а холодного розуму. Ця мила дівчинка, яка і мухи не образить – помирає, і з'являється - холоднокровна хижачка, здатна в'їхати в лице тому хто її хоч якось зачепить…
Мені було дуже цікаво, чому його погляд тоді був таким. Я не хотіла, щоб мене взагалі хто-небудь шкодував, вважав слабкою. Так, з алкоголем чи без мені легко будь-якій людині видати власні секрети, але не чужі. Можливо це його здивувало? Питання на подобі цього крутилися у мене в голові до кінця дня. Але зараз не про це.
Тоді нашу пародію на розмову перебив очікуваний дзвінок Насті. Вона сказала , що сталося дуже велике «чіпе» і попросила негайно прийти. Після цього ми зразу ж рушили до кімнати, де я їх і залишила. Там побачили, як Настя стоїть перед Сергієм і тримає його, поки той рветься до Максима, який там теж чомусь там був. Для мене стало дивиною те, що такий стриманий хлопець, як Сергій зненацька зірвався:
-Що тут робиться ? - запитала я, уже очікуючи найгіршого розвитку подій.
-Ну нарешті ви прийшли. Я вже не маю сил його стримувати. - з втомленим та жалісливим голосом відповіла Настя.
-Відпусти мене! Я зараз зроблю йому «подарунок» на день народження! - Крикнув Сергій до Насті. Але Арсен навіть не розібравшись в ситуації просто підійшов до нього і почав тягнути за собою назад.
-Відпусти мене! Нехай він пошкодує за те, що хотів зробити! - Ще сильніше прокричав Сергій , все ще вириваючись, до Максима, який собі спокійно стояв.
-Лишися. Він того не вартий. - Сказав, як завжди, стримано Арсен і потягнув Сергія за собою ближче до виходу. Я ж звернулася до Насті:
-Що взагалі сталося? - Вона видихнула з полегшенням і промовила:
-Потім розкажу. Давай наздоганяти хлопців.
-Ну добре.
Мені здалося дивним, що сам Максим не сказав ні слова, тільки бридко усміхався на таку агресію Сергія. «Видно , що розбалуваний багатенький хлопчик». - ця фраза з шаленою швидкістю пролетіла у мене в голові.
Ми йшли вже до виходу і я наполягала на тому , щоб Настя розповіла мені все від «А» до «Я».
-То що , врешті-решт , сталося?
-Та нічого такого. Просто до того як прийшов Сергій мене знайшов Максим і почав лізти.
В той самий момент мене ніби чимось вдарили по голові, настільки я була шокована від почутої інформації .
-Стоп! Він до тебе ліз і ти кажеш що це нічого такого? Що блін?!
Я крикнула настільки сильно , що хлопці які йшли далі від нас , обернулися і зупинилися, а Настя приступила до мене ближче і шепотом промовила:
-Та заспокойся ти.
Проте я не могла заспокоїтися. В такі моменти мій справжній характер починав дуже сильно себе проявляти. Внутрішнє стерво виривалося назовні і могло навіть на найближчих зірватися та я себе стримувала:
-Чуєш, як мені заспокоїтися ? Це не нормально і він має за це пошкодувати!
Після цього я не пішла, а полетіла з шаленою швидкістю назад, на пошуки того невігласа. Настя ж побігла за мною, а коли наздогнала, то продовжувала відмовляти:
-Воно того не варте. Чуєш ?
-О ще й як варте . Я дуже зла. Як він посмів лізти до моєї подруги ?
Мене переповнювала дуже сильна агресія, я навіть готова була його притовкти до «землі-матінки», щоб повзав, як черв’як. Через це і знайшла Максима дуже швидко. Він, як ні в чому не бувало, стояв з якимись хлопцями і говорив. Від його такої поведінки моя злість наростала, ще дужче.
-Зараз йому буде дуже "весело". - З усмішкою промовила я, проте Настя знову зловила мене за руку:
-Не роби нічого. Він був просто п'яний і нічого не розумів.
Почувши ці слова, я реально не могла зрозуміти причину її наївності і з сарказмом відповіла:
-Ага, аякже.
В цей дуже «вдалий» момент ми почули його розмову з тим хлопцем, яка розвіяла всі мої сумніви.
-То де це ти так довго був? Ми вже тебе почали шукати .
-Та був з Настею в одній кімнаті на одному ліжку. Шкода , що нас перервали.
-Ого, то ти все ж таки зміг її затягнути в ліжко. Вже чекаю твоїх розповідей про те, яка вона. Напевно, гаряча штучка .
У мене від злості ледь не вибухнула голова, а тіло оніміло. Я подивилася на Настю для того, щоб заспокоїти, але та тільки, набравши злості, рушила до нього. Те, що сталося далі було для мене повним шоком. Вона підійшла до Максима і з розгону в'їхала ляпасом в його усміхнене лице:
#2277 в Детектив/Трилер
#909 в Детектив
#10395 в Любовні романи
#4062 в Сучасний любовний роман
пригоди, пригодирозслідуваннядетектив, пригоди таємниці небезпека
Відредаговано: 25.05.2023