Розділ 5. Стас

— А знаєш що? —  джин повільно наповнив твій стакан, - виходь за мене заміж.

Перед тобою сиділа молода дівчина у відвертому костюмі стриптизерки. Навкруги гучно лунала музика і тобі доводилося говорити достатньо голосно, щоб вона тебе почула. Та, здається, їй було абсолютно байдуже на твою пропозицію.

—  А знаєш що, Стасику? —  дівчина лукаво усміхнулася, вигнулася в спині і опинившись зовсім поруч просто прибрала з твоїх рук стакан. —  Тобі вже досить. Йди проспися, доки не накоїв лиха.

— Фу, Кіра, ти така занудна. Я тобі, так би мовити, руку та серце пропоную, - ти навіть намагався стати на коліно, але щось пішло не за планом і ти ледь не гепнув на підлогу.

Добре, що встиг схопитися за краєчок стола і завмер в незручній та нелюдській позі.

—  Ага, і сімдесят кілограмів клопоту, —  Кіра спробувала всадити тебе на місце, відчуваючи всю твою вагу на собі. —  Соколовський, будь людиною. Йди вже. Від тебе ні грошей не дочекаєшся, так ще і всіх клієнтів розлякаєш.

Кіра була чи не єдиною з ким в цьому клубі можна було поговорити. Є дівчата, яким байдуже, що ти будеш розповідати, вони будуть кивати головою і занурювати твою голову собі у груди, сподіваючись, що ти нарешті заткнешся. Вона ж виділялася не тільки красою, а ще й людяністю і чесністю, за яку ти її цінував найбільше. Саме тому приходив сюди, коли на душі було паскудно. Кіру ти міг назвати своєю подругою, ось тільки ваші зустрічі відбувалися виключно в її робочий час, тож виходила така собі дружба за гроші.

—  Тобі тільки гроші мої потрібні, так? —  ти ображено гепнув рукою по столу, ледь всівся назад на замшевий диван кольору стиглої вишні і прийнявся діставати з гаманця гроші. —  На, все тобі… — купюри з твоєї щедрої руки розлетілися в різні боки.

Кіра похапцем зібрала гроші, повертаючи їх назад у твою долоню. Можливо, хтось не відносив її професію до класу престижних, але Кіра мала собі ціну. І просто так гроші навіть з рук Стаса не приймала. Знала вона такі подачки, за які потім доводиться розплачуватися понаднормово. А в неї як не крути свій робочий графік, тому нічого зайвого дівчина не брала. Хіба кількасот гривень за душевні підтримку і витрачений час.

— Викликати тобі таксі?

Ти з докором подивився на дівчину, розуміючи, що план безуспішно провалився. Скільки пропозицій ти сьогодні зробив? Вісім? Сім? Аліна відмовила навіть не дослухавши до кінця, Рита сказала йти до біса, приблизно туди ж послало ще троє дівчат, імена яких були записані в телефоні. Записані номери телефонів з іменами було рідкістю, тож ти гадав, що у вас колись було щось більш менш серйозне. Але вони схоже були протилежної думки. Сьогоднішній кралі ти навіть не телефонував. Навряд вона погодиться на весілля після ранкового інциденту. Та і її ім’я ти так і не згадав. І тепер навіть Кіра не розтанула від слів про одруження, хоча на неї в тебе були найбільші надії. Тобі здавалося, що дівчата так і мріють потягнути під вінець хлопця, та ще й такого, як ти. Заможного та вродливого. Ти скоса позирав на своє відображення в стакані. Карикатура мало нагадувала Стаса Соколовського, якого ти знав. Тож, може, і не дивно, що дівчата всі як одна відмовлялися від такого щастя.

—  Сам справлюся, —  гордо заявив ти хапаючи своє пальто з вішака.

Тебе добряче повело і ти ледь не врізався в сусідній стіл, пробурмотав, щось на кшталт вибачте, але тебе ніхто і не слухав.

На вулиці було по осінньому прохолодно. Дощ потроху накрапав, змушуючи натягнути комір пальто вище. Машина припаркована біля клубу сумно мигала фарами, ти покрутив ключі в руках розуміючи, що за кермо краще не сідати. Махнув рукою, зупиняючи проїжджаюче повз таксі. Сів всередину і, здається, задрімав.

Ти прокинувся від їдкого запаху спирту у себе перед носом, чийсь незнайомий голос лунав з коридору:

—  Клявся, що п’яних більше не братиму. І все одно попався. Ніби пристойно вдягнений… Довіз його додому, і що… спить, як убитий. Що ж мені його на лавці біля під'їзду треба було лишити?

—  Так лишили б, он який дебелий, там би хто підібрав, —  з долею роздратування відповіла жінка в білому халаті.

—  Та що ж тоді я за людина така.

Далі ти не почув, в коридорі стало шумно і ти тільки краєм ока побачив чоловіка років під шістдесят. Таксист. Його обличчя останнє, що ти пам’ятав. Але судячи з розповіді далі пам’ятати було нічого, не треба було мішати весь алкоголь в барі.

—  Крапельницю? —  муркнула молода медсестричка, що стояла поруч.

Ти махнув рукою чи то робить, чи то відчепіться. Медсестричка обрала перше.

Тебе знову хилило в сон. Як же так трапилося, що з віцепрезидента компанії ти перетворився на алкоголіка за якихось півдня. Чи вже більше. Годинник в куту кімнати показував четверту ранку. Ти знав, що одруження доводить до ручки, але щоб так швидко… Це було для тебе відкриттям. Страшно було уявити, що ж буде далі.

—  А я вас знаю, ви Стас Соколовський, —  майже пошепки заговорила медсестричка, встромлюючи голку тобі у вену, - ви відкривали той бізнес-центр на Короленка. Гарне було місце, доки не закрилося.

Хвилинка слави різко змінилася розчаруванням. Схоже кожен в цьому місті знав про твої невдачі. Хотілося б щоб дурна слава не бігла перед тобою, але з цим ти нічого вдіяти не міг.