Телефонний дзвінок розбудив тебе о четвертій ранку. Ти ліниво потягнулася за телефоном маючи на меті його ігнорувати. Ніхто не телефонує так пізно… чи рано, все залежить від того, як дивитися на ситуацію. Ти була з тих людей в яких стакан був завжди наполовину повний. І хоча ранні підйоми не були для тебе проблемою, цього разу ти була рішуче налаштована виспатися. Хіба що, трапилося щось важливе. В статус важливого міг потрапити землетрус, цунамі, можливо розпродаж у твоєму улюбленому магазині. Та навряд саме сьогодні. Тож, ти була рішуче налаштована натиснути червону кнопку, але в останній момент натиснула зелену і приклала телефон до вуха. Хто знає, що тобою керувало в той момент. Можливо жіноча інтуїція шептала, що ігнорування це не вихід, а може ти просто не очікувала почути нічого важливо і зі спокійною душею лягла б відпочивати далі. Ти не вставала з ліжка і не намагалася сказати хоч слово, перевернулася на інший бік і підмостила кутик ковдри собі під голову. Як же зручно.
— Пробачте, це Настя? — запитав ласкавий жіночий голос.
Ти не пам’ятала, що тобі снилося, але це точно було щось приємне. Навіть пошкодувала, що все ж таки підняла слухавку. Невже тебе розбудив черговий дурний розіграш?
— Так, а це хто?
— Вас турбують з центральної лікарні. Пробачте, але на ваш номер був останній в набраних, тож я вирішила, що ви близька людина…
“Лікарні” відлунням повторилося у твоїй голові і коліщатка почали повільно обертатися. Ти різко піднялася, відчуваючи, як тілом почалася розливатися тривога. Перше про що ти могла подумати — батькові знову стало погано. Ви не спілкувалися вже довгий час, але мати тримала тебе в курсі.
— Що? — голос зі спокійного різко набрав тону переляканого.
— Владислав Кирилов. Ви знайомі?
Ти полегшено видихнула. З батьком все добре. Та потім тривога накрила тебе новою хвилею. Видихати було зарано. Влад? Ти похапцем відкинула ковдру сподіваючись побачити сплячого Влада під боком, але хлопця поруч не виявилося. Увімкнула світло, нічник тьмяно освічував твою половину ліжка. Краще від цього не стало. Ти намагалася згадати чи взагалі він лягав поруч. Але вчора ти випила келих вина і впала в ліжко замертво. Алкоголь завжди був для тебе проблемою. Однокурсники сміялися, що ти зовсім не вмієш пити. Але проблема була не в тобі, просто так буває. Та і ти від цього не страждала. Судячи з усього Влад вдома не ночував. Стілець, на якому він зазвичай складав одяг, пустував. А вчора ви посварилися. Ця новина звалилася на тебе ніби сніг на голову. Сварка. Таке бувало не часто, але коли вже траплялося, то Влад йшов, щоб провітрити голову. Але завжди повертався. Щось трапилося.
— Ало, ви мене чуєте?
— Так, це… Що сталося?
Тривога змінилася розгубленістю. Ти відчувала солоний присмак сліз на своїх губах. Не треба бути екстрасенсом, щоб скласти в голові всі пазли і зрозуміти, що нічого хорошого тобі зараз не скажуть. Ти сіла на краєчок ліжка затуливши рота долонею. Головне триматися хоча б до тих пір, доки не покладеш слухавку, а потім вже можна… Потім, але не зараз.
— Він потрапив в аварію. Він у тяжкому стані. Було б добре, якби ви змогли приїхати.
Твоя уява продовжувала малювати найгірші сценарії. Аварія. Той клятий мотоцикл. Ви завжди сварилися через нього. Саме тому, ти благала його продати і пересісти на щось більш зручне і безпечне. Але Влад любив його так сильно, як і тебе. Іноді тобі здавалося, що його він все ж любив більше,
— Так, звісно… я… Я вже їду.
За вікном торохтів дощ. Колись Марта сказала тобі, що дощ допомагає приховати відчай. Тоді ти сказала, що романтизувати дощ, це те саме, що шукати виправдання колишньому. Але саме зараз дощ був, як ніколи вчасним. Ти вибігла на вулицю, перелякано заскочила в машину таксиста, що чекав під під'їздом. Ти не знала, як ти виглядала, та й тобі було байдуже. Яка ж ти дурна. Треба було просто йому довіритися. Хлопці ж цього хочуть зазвичай? Але ти завжди намагалася відстояти свою думку. Сильна і незалежна. Це все через батька. Ти настільки хотіла довести йому, що впораєшся без нього, що зовсім забула, як то бути слабкою жінкою і довірити своє життя комусь ще, окрім самої себе.
Світло неонів відбивалося в дрібних калюжах, перетворюючи місто на яскраву пляму. Таксист їхав мовчки, але час від часу позирав у дзеркало заднього виду. Ти пригладила біляве волосся рукою, піймавши себе на думці, що навіть не встигла розчесатися. Влад часто сміявся з твоєї зачіски вранці, бо ти була схожа на рок-зірку часів дев’яностих на піку своєї популярності. Та зараз тебе це ні краплі не веселило. Ти завжди була готова до труднощів, але ніколи до несподіванок. Ти мала план на всі випадки, але зараз відчувала себе безпорадною перед долею. Ти нічого не вирішувала. І все що ти могла це дивитися, як картинка за вікном змінюється з яскравих неонів на смугу соснового лісу.
Чи маєш ти комусь повідомити? Ти дістала телефон, але варіантів було не так багато. Ти кілька разів пролистала телефонну книгу переш ніж зупинитися на одному номері. І коли ти майже наважилася, щоб натиснути кнопку "зателефонувати", автівка різко загальмувала, свист колес заповнив нічну тишу.
#8112 в Любовні романи
#3160 в Сучасний любовний роман
#1891 в Жіночий роман
Відредаговано: 08.11.2022