Холодний листопад. Холодний, як ти

Розділ 2. Стас

Твоє життя останнім часом нагадувало довжелезний фільм в якому не було місця спокійному життю. Чи готовий ти був до того, що в одну мить на тебе зваляться гроші, популярність, гарні дівчата. Звісно, до останнього тобі було не звикати. Та відповідальність, яка лежала на твоїх плечах давила занадто сильно і ти боявся, що одного разу можеш не витримати. Що якщо цей раз настане саме сьогодні? Тобі ще немає тридцяти. Половину свого життя ти провів не думаючи про те, що буде далі. На тебе покладали надії, а ти був не впевнений, що готовий до того, щоб це все стало твоїм життям. Але і відмовлятися ти не поспішав. А тепер було пізно. Може тому, ти намагався заховати свій відчай в нових дівчатах. Може тому напивався до чортиків? А може просто тому, що тобі подобалося подобатися всім. Бути своїм, бути в центрі. Бути важливим. Бути собою, в ті моменти, коли про це навіть ніхто не здогадується.

Ти дивився на Лізу і бачив, що в неї в житті є цілі. Вона точно знала чого хоче і йшла по головах для того, щоб довести всьому світі хто вона і що вона може. І може, комусь здається, що вона проста секретарка. Та таку, як вона треба пошукати. І шкода, що між віцепрезидентом і президентом, вона обрала другого. А все ж могло бути інакше.

Тобі стало краще. Голова перестала боліти. Весь тягар вчорашнього дня змило водою і ти відчував, як в тобі прокидається новий сенс до життя. Ти протер дзеркало рукою. У відображенні на тебе дивився чорнявий хлопець, ти посміхнувся собі, ти вартий того, щоб все змінилося.

Дванадцятий поверх офісного центру виблискував на сонці. Здається, там зовсім не було стін, лише вікна.. Завдяки цьому з будь-якого кабінету відкривався неймовірний краєвид на місто. Особливо затишно тут було ввечері, коли сонце сідало і огортало всіх присутніх у свої помаранчеві промені.
Ліза прискорила ходу, змушуючи тебе теж перестати плентатися. Стук її підборів заповнював тишу, що панувала біля конференц-залу. Тут не було нікого і лише секретарка мило посміхнулася побачивши тебе.

Ліза запхнула тобі до рук теку з паперами, ти хотів спитати що там, але це точно зараз не допоможе. Єдине на що ти міг сподіватися твоя чарівна посмішка і харизма. Ти дістав із рота жуйку і не знайшовши місця краще приліпив її під стіл секретарки. Вона не помітила, а ти сподівався, що коли шкоду знайдуть, то ніхто на тебе не подумає. В тім, навіщо брехати, ні про що таке ти не думав. Тобі взагалі було байдуже, і якби не Ліза, яка штрикала тебе за першої ліпшої нагоди, то ти зовсім забув би про те, що весь цей час намагався надати своєму алкогольному омбре більш менш достойного аромату.

— Добрий ранок, панове, — Ліза відкрила перед тобою двері конференц-залу, — Сподіваюся я не пропустив нічого важливого.

Ти намагався не дивитися в очі Всеволоду, бо той хоч і не мав відьомської крові, але міг спопелити поглядом. Тож, ти простягнув руку Патріку та Алонзо, посміхнувся на всі тридцять два, і вкотре подумки подякував матері, що та не на жарт займалася твоїми зубами. Добре мати матір стоматолога.

— Стас Соколовський. Віцепрезидент компанії, - спокійно протягнув Всеволод з усіх сил роблячи вигляд, що твоє запізнення його не хвилює.

Ти сів на стілець, краще сказати впав, бо ноги тебе зовсім не тримали.

— Приємно познайомитися, Стасе. Могли б і не приходити, у вас така важлива подія на носі.

Патрік говорив з добрячим акцентом, але щось тобі підказувало, що справа була зовсім не в цьому. Про яку подію мова? Ти продовжував посміхатися і навіть вдячно кивав, але не розумів.

В горлі пересохло і хотілося випити. З можливого хіба мінералка. Ти відкрив пляшку і вже хотів перехилити її собі прямо до рота, коли почув невдоволення крехтіння Всеволода. Манери. Де твої манери..

— Подія? — згладжуючи ситуацію перепитав ти, чи то у Патріка, чи то у Всеволода, який, схоже, розумів більше за тебе. Хто ж знав, що твоє питання викличе ще більше нерозуміння.

Патрік здивовано нахмурив брови. Він звісно не завжди вдало підбирав слова, але наче все сказав вірно. Чи ні? Чоловік перевів погляд на Всеволода, а той, певно, подумки вже встиг проклясти тебе за те, що ти не вмієш тримати язика за зубами.

Але ж ти не винен. Можна було б хоча б смс кинути, чи послати гінця. Ти шукав Лізу, але та схоже залишилася за дверима. Зрадниця. Вода повільно переливалася в стакан. З першим ковтком ніби і думати стало легше. Ще холодна мінералка повільно розтікалася всередині.

— Стас просто не хоче, щоб його весілля заважало роботі, от і все.

Так само спокійно прокоментував Всеволод, а ти відчув, як вода пішла тобі не в те горло і закашляв. Що з невдалий жарт? Чи це у них з Лізою манера така, жартувати про те, що самим не досяжно? Якби там не було тобі це не подобалося. Ти відчув, як сильна рука Всеволода кілька разів добряче гепнула тебе по спині, і дядько прошептав тобі на вухо “заткнися”. Можливо, тобі це почулося, але перепитувати ти не став.

— Якщо питань не має,— Всеволод задоволено поплескав в долоні, — то зустрінемося за тиждень для підписання угоди. Для нас честь бути вашими партнерами.

З одного боку тебе тішило, що зустріч минула вдало. З іншого ти відчував, що в цьому є якийсь підступ і той напряму стосується тебе. Патрік та Алонзо потиснули вам руки, вкотре наголошуючи, що до весілля варто віднестися більш відповідально і вони навіть можу перенести підписання угоди заради такої справи. Ти посміхнувся і запевнив, що в цьому нема потреби. Ви провели інвесторів до ліфта і як тільки двері зачинилися, а кабіна рушила вниз ти не витримав.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше