Похмурий осінній ранок не викликав в тебе жодного бажання прокидатися. Крізь густий туман ледь пробивалося сонце, а з дальнього кута кімнати лунав надокучливий будильник. Хоча ні, якщо прислухатися, то можна почути знайому мелодію. Та ти продовжував лежати не подаючи жодних ознак життя. Після вчорашньої гулянки ти в кращому разі прийдеш в норму до обіду, а в гіршому десь в кінці тижня, бо після таких вечірок обов’язково варто повторити успіх. Очевидно, ти сподівався, що якщо не підіймати слухавку, то там, на іншому кінці зрозуміють, що абонент не доступний, має більш важливі справи, або не хочете з вами розмовляти. Однак, іноді надії так і залишаються надіями. Телефон замовк, певно розрядився, а за пів години в двері щодуху почали тарабанити.
— Соколовський...
Крізь сон ти чув розлючений голос. Навіть здогадувався хто це, та знайти в собі сили встати не мав. За мить вхідні двері відчинилися і до квартири влетіла розлючена Ліза.
— Вставай давай.
Вона не стала тягнути гуму і відразу стягнула з тебе ковдру. Різко стало холодно. Ти неохоче відкрив очі і помахав їй рукою. Сказати хоч слово було важко, хотілося пити, а краще випити, тож ти не вагався, напомацки шукав на тумбі біля ліжка пляшку з віскі чи будь-яким іншим алкогольним напоєм, та варто було тобі її знайти, як її в цю ж хвилин вихопила Ліза.
— Якого біса,— перші слова, але ж які влучні.
— Це я тебе питаю, якого біса, Стас. Ти бачив котра година?
Дзвін пляшок боляче бив по вухах. В голові зрадницьки дзвеніло і хотілося, як скоріше сховатися кудись подалі. Наприклад під подушку. Саме так ти і вирішив зробити. Та даремно. Щось холодне і в'язке полилося спершу на подушку, а потім почало стікати по твоїй шиї, ти перелякано зіскочив з ліжка і шалено витріщився на дівчину, яка крутила в руках вже пусті пляшки, а на ліжку красувалися мокрі плями. В її очах можна було побачити злість, розпач, перемогу? З цих трьох варіантів ти не міг обрати жодного, всі вони були занадто влучними.
— Здуріла?
— Я? Ні, це ти здурів! Через пів години, зустріч з інвесторами, а ти докупи себе зібрати не можеш.
Ти відчував на собі запах пива. Теплого темного пива, що могло б стати чудовими ліками від головного болю і бажання застрелитися. Та замість того, щоб лікувати твоє здоров’я воно бездушно було вилите на подушку.
На ліжку лежала дівчина. Ти зараз не зміг згадати її ім'я, та і розгледіти обличчя не було можливості за густим волоссям. Ліза помітила твій розпач. Легенько штовхнула блондинку, а та так само неохоче як і ти, намагалася сховатися подалі.
— Давай ще поспимо,— тихенько шепотіла блондинка. Ти зиркнув на Лізу, мовляв відмовляти дівчатам не в твоїх правилах. Але Лізу це не хвилювало. Вона немов дресирований цербер знала лише дві команди: фас і лежати. До другої у вас діло не доходило, а шкода.
Часу в тебе було мало, а проблем, вочевидь, багато. Ти нарешті зміг розгледіти, що відбувалося у твоїй квартирі. Хоча сказати, що це твоя квартира ти з впевненістю не міг. Однієї ночі було достатньо для того, щоб перетворити затишне гніздечко в центрі міста, на звалище. Ліза вже без слів показувала тобі на годинник. Ти переступаючи через коробки з під китайської їжі та пусті пляшки намагався добратися до душу.
— Стаас, а ти куди?
Голос блондинки звучить вже не так сонно. Вочевидь вона помічає поруч з тобою іншу дівчину і її інтонація вже не така ласкава, як до цього.
— Стааас, а це хто?
Ти важко видихаєш. Спочатку б згадати, що це за краля, а потім вже давати відповідь на інші питання.
— Дружина,— без жодних сумнівів заявляє Ліза і ти не знаючи, як реагувати киваєш.
— В сенсі дружина?
Дівчина кутається в простирадло, намагаючись прикрити всі свої принади. Ти нарешті можеш розгледіти, як вона виглядає. Гарна. Шкода, що у вас з нею нічого не вийде.
— В прямому. Офіційна. За паспортом. Чи ще якісь бувають?
— Ти не казав, що ти одружений.
— Та я і…
— П’є,— різко перебиває твою відповідь Ліза, — іноді забуває, як його звуть, а тут ще про дружину пам'ятати.
— Здуріти можна. Ну ти і скотина.
Незнайомка швидко збирає свої речі з підлоги. Ліза подає їй спідницю, що валяється у неї під ногами. Ліза мило посміхається, а ти ловиш себе на думці, що так і не згадав, як звуть блондинку. Навряд вона на це образиться, але все ж таки. Ти відчуваєш ляпас на своїй щоці. Образилася, але певно на дружину. Двері у ванну кімнату зачиняються у тебе перед носом. Щока горить, голова болить, про яких інвесторів в такому стану може йти мова.
Ліз простягає тобі стакан з якоюсь рідиною, там щось активно бурлить, немов готується виверження вулкана.
— Пий.
— Ти так від мене всіх дівок розженеш. І що потім? Дійсно треба буде не тобі одружитися.
— Еее ні, це без мене. Тебе, Соколовський жодна не витримає. Ти ж бабій. Безсердечний, легковажний. Красивий, але бабій.
— Не правда. Я просто в пошуку.
— Ти давай шукай швидше. Бо інвестори чекати не будуть. Пролетиш з контрактом, Сева потім тебе, як одружить. Сам знаєш.
#8112 в Любовні романи
#3160 в Сучасний любовний роман
#1891 в Жіночий роман
Відредаговано: 08.11.2022