Глава 27 — Рятування Ітана

День 8 
Час: 12:17

Кесс відчула, як руки тремтять від напруги, коли присіла поруч із Ітаном. Його тіло було обліплене липким воском, а обличчя вкривала кіптява. Найстрашніше було те, що на шкірі лишилися опіки першого та другого ступеня — червоні, блискучі, мокрі плями на грудях, плечах і руках, там, де віск нагрівся до неймовірної температури. Деякі ділянки обличчя та шиї були вкриті товстим шаром воску, який не давав йому нормально дихати. Кожен вдих ішов важко, ривками, ніби легені відмовлялися співпрацювати.

— Тримайся… я тут, — прошепотіла Кесс, нахиляючись ближче. Вона обережно відламувала залишки воску з його грудей, плечей і обличчя. Попіл сипався на їхні руки, жар від тліючих уламків обпікаючи шкіру. — Все буде добре. Живі — і це зараз важливо.

Ітан намагався видихнути, але кисень здавався рідким, густим і недосяжним:

— Я… думав… що… ми… — його голос рвався на хрипкі, судомні вдихи, а очі блищали від страху і болю.

Кесс відчула, як серце стискається від тривоги. Вона обережно знімала віск з обличчя Ітана, розбивала товсті пластини на дрібні шматки, намагаючись не пошкодити шкіру. Кожен дотик викликав у Ітана ривок болю — він ледве стримував стогін, судорожно стискаючи її руку.

— Чорт… — прошепотіла Кесс, намагаючись тримати голос спокійним, — навіть із цими опіками, з попелом у носі і димом у легенях… я все одно тебе люблю. Ти мій герой, навіть якщо виглядаєш, як розплавлена воскова лялька.

Ітан хрипко засміявся, але це був сміх через біль:

— Я… завжди думав, що мене ніколи не врятує хтось так… непохитний… і божевільний одночасно…

Кесс, відчуваючи тепло його рук і тремтіння пальців, ніжно обійняла його плече. Потім нахилилася ближче і обережно цілувала шкіру на грудях та плечах, де був віск, притупляючи біль своїм теплом. Він тихо стогнав, але це не був стогін від болю — скоріше від змішання болю та несподіваного полегшення:

— Ааа… Кесс… — з хрипким відчуттям полегшення пробурмотів він, стискаючи її руку сильніше.

Вона посміхнулася крізь сльози попелу й диму:

— Тримайся, Ітане. Я не відпущу тебе, навіть якщо цей музей вирішить нас добити остаточно.

Він ковтнув повітря, намагаючись розслабити пальці, а кіптява й тлеючий віск ще обпалювали легені:

— Добре… я… я тримаюся… завдяки тобі…

Кесс відчула, як у грудях розплавляється страх і відчай, змішуючись із полегшенням і теплом. Її серце стискалося від того, що він ще живий, а пальці, які тримали його руку, відчували слабкість його тремтячих кінцівок.

Вона нахилилася, ще раз цілувала його груди там, де був віск, і шепотіла:

— Вдихай глибше… відчуй, що я поруч. Я полегшую біль, навіть якщо лише трохи.

Ітан тихо стогнав, ковтнув повітря і ледве не посміхнувся крізь біль:

— Кесс… ти… ти справжнє божевілля… але я… я відчуваю полегшення…

— І навіть якщо весь світ горить, — прошепотіла Кесс, притискаючи його обличчя до своєї щоки, — ми разом. І це все, що зараз важливо.

Вона уважно оглядала його опіки — червоні та блискучі на грудях, плечах і руках: перші і другі ступені, від частини воску та відкритого вогню. Але навіть із цим, навіть із кіптявою і жаром, який обпік шкіру, вона відчувала дивне відчуття — ніжність і любов розлилися по всьому тілу.

— Ти виглядаєш… як герой жаху, — прошепотіла вона з гірким гумором, — але я все одно тебе люблю. Навіть у вигляді опікового монстра.

Ітан стискав її руку сильніше, намагаючись подати сигнал, що він живий, хоча кожен рух викликав ривок болю:

— Добре… тоді я погоджуюсь бути твоїм опіковим монстром… — з хрипким сміхом пробурмотів він.

Кесс відчула, як напруга поволі відступає, але вони ще не були в безпеці. Попереду чекали залишки музею, палаючі факели, пересування спотворених фігур і небезпеки, які могли вирвати їх з життя за секунду. Але зараз головне було те, що він живий. І вона тримала його поруч, і це давало їй сили діяти.

— Тепер… — промовила вона, витираючи попіл із його обличчя і волосся, — треба підготуватися. Тому що навіть після всього цього, війна із Сайлент Холл ще не закінчилася.

Ітан, ледве дихаючи і ще втомлений від страху та болю, кивнув, дозволяючи їй вести. Вони стояли разом, серед попелу і гарячого диму, і навіть у цьому хаосі, у полум’ї і смерті — відчували початок чогось нового: виживання, ніжність і темний гумор, який завжди їх тримав разом.

Кесс ще раз ніжно цілувала опікові ділянки його шкіри, шепотіла слова підтримки і любові, поки він стогнав і тремтів від болю та полегшення. І навіть у цьому хаосі, у полум’ї і смерті — вони були поруч, і це було головне.

Вона тихо додала, ледве чутно, більше для себе, ніж для нього:

— Тепер ми живі… і ніщо не зможе розлучити нас після того, що ми пережили.

І саме ця думка давала їй силу підвестися, допомогти йому встати і крок за кроком рухатися вперед, залишаючи за собою пекло Сайлент Холл, але беручи з собою єдину цінність, яка залишилася — життя і один одного.