Глава 25 — Втеча з музею

День 8 
Час: 09:15

Дим обліплював легені Кесс, перетворюючи кожен вдих на полум’я, що пекло горло. Попіл сипався на волосся, обличчя й плечі, осідаючи товстим шаром, а запах паленого воску і дерева хрустів у голові. Воскові фігури, які ще кілька хвилин тому стояли нерухомо, тепер рухалися в хаотичних формах, немов відлуння проклятих душ. Їхні обличчя були спотворені полум’ям, а крики, що виривалися з гарячого повітря, зливалися в один моторошний хор, який лякав до кісток.

Кесс відчула, як її серце вибухає в грудях. Вона знала одне: треба вибиратися зараз, поки є шанс, і знайти Ітана.

— Ітан! — крикнула вона, проковтнувши клубки диму, — де ти?!

Її ноги ледь торкалися підлоги між уламками, гарячі іскри підстрибували поруч, а дерев’яні балки осипалися зі стелі, хрустячи як крихке печиво. Кесс пригнулася, підхопила уламок як важіль і відштовхнула його від себе, тільки щоб зрозуміти: за її спиною виринув новий вал полум’я.

— Чудово… — промовила вона крізь зуби, — я завжди мріяла провести ніч серед адського пекла і трішки обпекти волосся.

Попри чорний гумор, серце калатало шалено, а розум працював на межі — куди рухатися, які зали ще не обвалилися, де шукати Ітана, який тільки-но зник у полум’ї.

Вона побачила тінь серед палаючого залу: уламки воскових фігур похитувалися і падали, створюючи пастки. Кесс ковзнула між ними, підхоплюючи обгорілу руку від стійки, щоб не впасти. Полум’я облизувало стіни, іскри від падіння стелі летіли, як свинцеві кулі, і Кесс відчувала, що кожен її рух — це битва з самим пеклом.

— Хм… цікаво, — прошепотіла вона, ковзаючи через залишки стільців і обвалену стелю, — я завжди хотіла спробувати бути героєм, але у такій версії “пекло в музеї” — це занадто.

Раптово щось рухнуло поруч: воскова рука фігури вилетіла з-під уламків і зацепила її за плащ. Кесс зіскочила назад, сповзла на коліна, а рука, мов тінь, знову зависла над нею.

— Ні, ні, ні! — гаркнула вона, відштовхуючи руку уламком. — У мене є плани на сьогодні, і вони не включають стати лялькою для воску!

Вона ковзнула далі, дістаючи телефон, але сигналу майже не було через дим і руйнування. Кесс відчула, як серце стискається від страху: де Ітан, і чи вижив він?

— Ітан… тримайся, — шепотіла вона, ковзаючи під обваленою балкою. — Я знайду тебе, навіть якщо доведеться прорубатися крізь цей пекельний лабіринт самій.

Далі зал був практично зруйнований: стеля обвалювалася на частини підлоги, а палаючі балки падали, створюючи тимчасові перепони. Кесс відчула, як одна така балка впала за метр від неї, іскри розлетілися по попілу. Серце завмерло. Вона присіла, ковзаючи по попелястому настилу, ледве дихаючи.

— Добре, Кесс, ти можеш це зробити, — промовила вона сама до себе, — ти завжди могла. І навіть якщо воскова фігура вирішить, що я смачна закуска, то я її швидко переінакшу.

Несподівано вона почула хрипкий стогін: невідомий звук, майже як людський, але перекручений, гарячий і сирий. Кесс відчула, як спина покривається потом, але й адреналін розривав тіло на шматки від рішучості. Вона поповзла на звук і побачила: серед палаючих уламків щось ворушиться.

— Ітан? — крикнула вона, обережно наближаючись. — Ти… ти тут?!

І саме тоді фігура, висока і спотворена, здійнялася з палаючої тіні — ніби примара з воску, залишків і полум’я. Кесс відчула, як дихання завмирає, а руки тремтять. Вона метнулася вперед, щоб відштовхнути її від Ітана, намагаючись вирвати його з обіймів пекельного металу і воску.

— ВІДСТАНЬ! — крикнула вона, хапаючи його за руку. — Я тебе не відпущу!

— Кесс… — хрипко пробурмотів Ітан, стискаючи її руку. — Я думав… все…

— Тихо! — перервала його вона, витираючи попіл з очей. — Ми ще не померли, так що мовчати і рухатися вперед!

І тут усе стало хаотичним: балки падали, стеля грюкнула об верхівки, іскри летіли, як шторм із полум’я. Кесс відчула, що гарячий вітер обпікає обличчя, а тіні воскових фігур переслідують її з кожного залу. Вона стрибнула через уламок, вдаривши фігуру плечем, і почувся тріск воску.

— Чорт! — крикнула Кесс, — ти думав, що зможеш мене злякати?

Але фігура відстрибнула назад, її очі блищали порожнечею. Попереду — вихід, світло нічного світанку просвічувало через щілини в стінах. Кесс відчула, як серце розривається від страху і надії одночасно: тільки вона може вибратися і знайти Ітана, якщо він ще живий.

— Ітан! — крикнула вона, відчуваючи, що голос звучить надломлено і водночас рішуче. — Тримайся! Ми виживемо!

Вона підскочила до останнього уламка, впала на коліна, ковзнула через обпечений поріг, і нарешті опинилася на свіжому повітрі. Дим і жар піднімалися над Сайлент Холл, але свіже нічне повітря різко вдарило в легені. Серце калатало шалено, руки тремтіли, а ноги ледве тримали вагу після ночі кошмару.

— Я… я вибралася… — прошепотіла Кесс, спотикаючись і падаючи на землю. — І… Ітан… я тебе знайду…

Вона підвелася, обережно озираючись навколо, і побачила, що вулиця порожня. Лише далекий рев полум’я нагадував про пекло всередині.

— Добре… — пробурмотіла вона, витираючи попіл з обличчя, — якщо ти живий, Ітан, ти не віриш, які пригоди чекають на нас. І ні, я не пробачу, що залишив мене одну!