Глава 23 — Пожежа розповсюджується

День 8    
Час: 5:04

Дим уже щільно стелився по Сайлент Холл, розрізаючи напівтемрява променями ліхтарів, а запах розплавленого воску й обгорілого дерева змішувався з ароматом бензину, розлитого по залах. Ітан і Кесс стояли біля однієї із дверей, через які розпочнеться їхній фінальний акт хаосу — підпал, що перетворить Сайлент Холл на полум’яну пастку.

— Ти готова? — запитав Ітан, стискаючи в руці коробку сірників, голос тремтів від напруги. — Якщо щось піде не так…

— Готова, — кивнула Кесс, перевіряючи, чи всі вогнища розставлені правильно. — Якщо це спрацює… щонайменше, жодна з цих тварюкових фігур не переживе ніч.

Вони нахилилися, запалили перші сірники. Мерехтливий вогник кинув довгі, спотворені тіні на стіни, які здавалися живими, повзли, шепотіли. Ітан, стримуючи дрож, підніс сірник до каністри з бензином. Легкий шипінням полум’я торкнулося рідини — і спалахнув перший зал. Вогонь миттєво розповсюдився, облизуючи полиці, столики й уламки фігур.

— Свята сміттєва ніч! — прокричала Кесс, відскакуючи, коли полум’я рвалося вперед по підлозі, мов живий монстр. — Це… це неймовірно!

— І водночас смертельно небезпечно! — відповів Ітан, махаючи руками, щоб відганяти жар від обличчя. — Але якщо ми не спалимо їх тут і зараз… вони нас наздоженуть!

Полум’я розповзалося по підлозі з шаленою швидкістю, спалахи відкидали хвилі тепла на їхні обличчя. Кожна секунда була на вагу життя: вони відчували гарячий вітер полум’я, бачили, як уламки воскових фігур почали плавитися, стікати по підлозі липкою, обпалюючою масою.

— Дивись! — крикнула Кесс, вказуючи на одну з фігур, що залишалася стояти серед вогню. — Вона все ще рухається!

— Не хвилюйся, — відповів Ітан, розмахуючи палицею, якою зруйнував би останню перепону. — Це лише ілюзія, залишок їхньої ненаситної жадоби. Полум’я зараз усе випалить!

Вони переміщалися разом, крок за кроком, запалюючи всі підготовлені вогнища. Скляні підсвічники, розставлені по залах раніше, загорілися миттєво, додаючи хаосу та освітлюючи темні коридори світлом адського сяйва.

— Ти чуєш цей тріск? — крикнув Ітан, коли уламки дерева й полум’я розкидали жар по підлозі. — Це вони прощаються!

— Або кричать! — відповіла Кесс, посміхаючись крізь жар і дим. — Але я не можу вирішити, що гірше — їхній крик чи запах горілого воску.

Полум’я піднімалося вгору, об’їдало стіни, розліталося іскрами, ніби живий організм, що поглинав усе на своєму шляху. Кесс і Ітан відчували небезпеку з кожним кроком: вогонь міг обрушитися на них із стелі, дим дратував легені, нестійкі уламки під ногами могли впасти в будь-який момент.

— Стій! — крикнув Ітан, коли частина балки впала поруч із ними. — Бережися!

Вони відскочили, але тут же продовжили рух, запалюючи наступний зал. Підлога палала, полум’я облизувало стіни, запах горілої деревини і воску стояв густим димом.

— Це… це останній шанс! — пробурмотіла Кесс, кидаючи сірник у чергове вогнище. — Якщо ми зараз не покінчимо з усім цим кошмаром…

Ітан схопив її за руку, притискаючи до себе на мить:

— Ми зробимо це. Разом. І ніхто нас не зупинить.

Вогонь розгорявся ще сильніше, охоплюючи кожну кімнату, кожен зал Сайлент Холл. Стіни тріскотіли, шматки воску текли, деякі фігури ще намагалися сховатися, але полум’я проганяло все живе й неживе назавжди.

— Глянь! — крикнула Кесс, і її очі блищали від світла полум’я. — Вони не витримують!

— Відмінно, — відповів Ітан, коли вони рухалися далі, залишаючи за собою слід вогню. — Френк би сказав: «Нарешті трохи драматичності!»

Їхній сміх змішувався з тріском й гуркотом палаючих фігур, створюючи відчуття, що вони стоять у самому серці апокаліпсису.

Раптом з останнього залу почулися дивні, швидкі шурхоти — фігури, що залишилися не зруйнованими, пробували сховатися за уламками.

— Туди! — крикнув Ітан, розмахуючи біткою. — Не дайте їм шансів!

Вони рушили за рухомими фігурами, вдаряючи й розбиваючи, відчуваючи, як їхні серця калатають від адреналіну, а дихання перетворюється на тяжкі хрипи. Полум’я відкидало тіні, створюючи ілюзію, що кожен уламок може ожити в будь-який момент.

— Боже… — видихнула Кесс, коли уламки і жар змішалися у химерний, небезпечний танець. — Це як сцена з фільму жахів, тільки ми в центрі!

— І точно не для слабкодухих, — відповів Ітан, стискаючи руку Кесс. — Але разом ми сильніші, ніж будь-яка фігура тут.

Раптом у стелі почувся тріск, і з балки посипалася сипуча деревина, обрушуючи полум’я вниз. Одночасно частина бензину спалахнула від іскри, створюючи миттєвий вибух, і уламки воскових фігур буквально «стрибають» крізь полум’я, розлітаючись у різні боки. Ітан потягнув Кесс назад, і вони майже впали, відчуваючи, як жар обпалює спину і обличчя.

— Господи, це стало ще гарячіше! — вигукнула Кесс, відмахуючись від падаючих іскор і обпечених уламків. — Мені здається, що стеля ось-ось обвалиться!

— Тримайся! — крикнув Ітан, підхоплюючи її на випадок, якщо ще шматок дерева впаде. — Ця ніч перевершує всі наші жахіття!