Глава 20 — Кесс оживає

День 7
Час: 19:34

Кабінет охоронця перетворився на дивну оазу серед пекла. Лампа над монітором блимала, немов серце на межі зупинки. Запахи пилу, кави, старої проводки і ледь вивітреного воску створювали важку, майже задушливу атмосферу.

Френк сидів за столом, гортав якийсь старий журнал із жовтими сторінками. На обкладинці усміхалась модель у блискучому купальнику, але це виглядало настільки сюрреалістично, що ніби глузувало з них усіх.

— Ну, удачі, Ромео, — пробурмотів він, підморгнув Ітану й встав. — Я, так би мовити, піду перевірю, чи вода гаряча ще лишилась. Уяви, закінчити ніч не в криках і крові, а з масочкою для обличчя… Хіба не мрія?

Із цих слів відчувалося, що Френк абсолютно не боїться. Він посміхався так, ніби світ не падає на голову, а всі моторошні воскові потвори — це просто елемент його особистого шоу. І, зникнувши за дверима, він залишив відчуття легкості, яке так різко контрастувало із тривогою в повітрі.

Ітан глухо вилаявся. Він підніс Кесс на руках до дивана й поклав на подушку. Вона лежала, скута воском, як дивна статуя, з якої витікало життя. Але її очі світилися живим вогнем, і це давало надію.

— Ти, мабуть, виглядаєш ще гірше, ніж я, — хрипко сказала вона, відчувши, як він безпорадно ковтає слину.

— Я ще й пахну гірше, — визнав Ітан, нахиляючись до неї ближче. — Але я зроблю все, щоб тебе витягти.

— Ти дивишся на мене так, ніби я не жертва, а картина, — додала вона, намагаючись поворухнути губами, але голос ледь виходив.

— Ти — моя картина, — відповів Ітан, витягнув ніж. — Але я не дам тобі залишитись у цій рамці.

Він встромив лезо в тріщину воску. Тріск лунав так голосно, що навіть у нього самого серце здригалось. Шматки відлітали, падали на підлогу, наче скляні осколки.

Кесс скривилась.
— Ти впевнений, що не ріжеш мені ногу?

— Якщо й ріжу, то з любов’ю, — прошепотів він, витираючи піт, що обліплював чоло.

Її очі на мить стали м’якими.
— Романтик із садистськими нахилами. Гарна комбінація.

Він усміхнувся, але руки його тремтіли, бо віск був крихким і непередбачуваним.

— Тільки б ти залишилася живою.

Тріск. Віск посипався. Вона стиснула зуби, її плечі здригнулися.

— Обережніше! — видихнула. — Відчуваю, ніби мене знову замуровують.

Ітан кинув ніж убік і схопив її руку.
— Дивись на мене. Не на віск. Я вирву тебе з цього.

Вона дивилась на нього довго, а потім прошепотіла:
— Ітан… я не знаю, чи ми виберемося. Але якщо… якщо нам вдасться… Я хочу, щоб ти був поруч. Не як герой, а як… ти.

Його серце стислося. Він нахилився, торкнувся губами її скроні.
— Я й так твій. Навіть якщо це остання ніч.

Її очі зволожились, але вона зітхнула й закотила очі:
— Тільки не починай драму. А то я ще подумаю, що ми реально в дешевому мелодраматичному хорорі.

— Ми і є в ньому, — відповів він і відколов ще шматок воску.

Вона дивилась на нього так, ніби хотіла щось сказати, але врешті лише зітхнула:
— Знаєш, якщо ми виберемось… я офіційно забороняю тобі водити мене на побачення у будь-які музеї.

Ітан всміхнувся, продовжуючи колупати застиглі шари.
— Домовились. Наступного разу — кінотеатр. Хоча після сьогоднішнього бою зі свічками, фільм жахів я тобі не пропонуватиму.

— Ну, романтику ти, як завжди, відчуваєш, — з сарказмом відповіла Кесс, але її губи слабо розтягнулись у посмішку.

Віск тріщав, сипався шматками. Ітан відкидав уламки, його руки вкривались дрібними подряпинами й саднами. Здавалося, ніби він вирізає її з кам’яної гробниці.

— Слухай, — нарешті прошепотів він, завмираючи на мить. — Якщо ми виживемо… я хочу, щоб ти знала: я більше ніколи не дам нікому тебе втратити.

Кесс кліпнула. Її погляд став м’яким, іронія зникла.
— Це звучить підозріло схоже на клятву.

— Це і є клятва, — відказав він і нахилився, поцілувавши її в скроню.

Година минула. Його руки були вкриті подряпинами, піт заливав очі, але поступово Кесс оживала. Спершу пальці тремтіли, потім вона змогла стиснути кулак, далі — злегка підняти коліно. Вона мимоволі посміхалася, коли пальці Ітана лагідно масажували її руки.

Двері раптово прочинились. Ітан різко підхопив ніж.

На порозі стояв Френк. І виглядав він… так, ніби щойно повернувся з курорту. Шкіра свіжа, гладка, волосся охайно лежало, лице сяяло масочкою. Він тримав у руках випраний охоронський костюм. На ньому був чистий спортивний одяг, який дивним чином не мав жодної плями.

— Ти знущаєшся? — Ітан мало не впустив ніж. — Тобі не було страшно йти у душ після всього, що відбувається?

Френк усівся за стіл, поклав костюм.
— Малий, я з цими восковими на витягнутій руці. Кажу: «Хлопці, мені треба скраб». Вони: «Окей, тільки швидко». Я ж вмію домовлятись. А ще, між іншим, парафінова маска для волосся — це мій новий маст-хев.

Кесс застогнала:
— Господи, ми помираємо, а він відкрив тут СПА-салон.