Глава 18 — Незавершена фігура

День 7
Час: 16:09.

Дим ще густо висів у коридорах будинку, вогонь підвалу мерехтів крізь тріщини дверей, кидаючи рвані тіні на стіни. Ітан і Кесс сховалися у вузькому кутку, серця билися шалено, а легені обпікало від паленого воску та деревини. Кесс усе ще була напівзаморожена у воску до грудей, руки ледве ворушилися, але її очі світилися рішучістю, змішаною зі страхом.

— Кесс… — шепотів Ітан, притискаючи її ближче до себе. — Ти бачиш це?

Вона нахилила голову, намагаючись відрізнити тіні, її рот тремтів:
— Я… я не знаю… там… щось… — голос тремтів, але вона міцно стискала його руку.

Ітан підняв погляд. Там, серед хаосу коридору, стояла фігура. Незавершена, бліда, але з обличчям, яке було точнішою копією його власного. Темні очі блищали під світлом полум’я, губи тремтіли у моторошній посмішці, і кожен рух її рук нагадував повільне тестування можливостей, наче сама природа воску ще не вирішила — жити чи ні.

— Господи… — прошепотів Ітан, відчуваючи, як серце вискакує з грудей. — Це… це я?

Кесс стиснула його руку ще сильніше, у її очах горів страх, змішаний із моторошною ейфорією.
— Невже… це твій двійник? — ледве промовила вона. — Він… він живий?

— Не знаю… — Ітан намагався зберегти спокійний голос, але у ньому проривалася паніка. — Але він рухається… і, здається, шукає мене.

Фігура зробила повільний крок вперед, воскові пальці витягалися, ніби тягнулися до нього. Кожен рух був одночасно неуклюжий і моторошно точний.

— Кесс… тримайся! — Ітан притиснув її до себе. — Я не дам їм нас зловити…

Вона нервово посміхнулася крізь страх:
— Дурник… завжди такий хоробрий…

Полум’я підвалу раптом спалахнуло яскравішим світлом, і тіні на стінах ніби ожили. Незавершена фігура повернула голову в бік полум’я, і її обличчя, спотворене напівплавленим воском, стало моторошно схожим на Ітана, ніби він дивився у власне віддзеркалення, лише більш темне, більш спотворене.

— Я не знаю, чи сміятися, чи кричати… — прошепотів Ітан, відчуваючи дивний прилив чорного гумору. — Виходить, мене таки скопіювали… у воску!

Кесс тремтливо засміялася:
— Говори швидше, дурнику! Якщо він ще крок зробить, ми обидва згоримо…

— Ага, — буркнув Ітан, поглянувши на полум’я. — І тоді ми станемо його родиною… — він кивнув у бік фігури, і обоє ледве не сміялися від страху та абсурду ситуації.

Весела ейфорія від страху швидко зникла. Кроки й шурхіт луною розліталися навколо — з усіх боків коридор заповнився моторошними тінями. Фігури, частково завершені, частково ще сирі воскові конструкції, тягнулися, спотикалися, оберталися, створюючи хаотичний симфонічний кошмар.

Ітан відчув холод у спині — наче хтось стояв прямо за ним, хоча там нікого не було. Кожен крок моторошно відбивався від стін, і він знав: навіть тремтіння дихання може видати їхнє місце.

— Ми маємо рухатися… — прошепотів він. — Я знаю, ти не можеш ходити сама, але ми знайдемо вихід.

Кесс кивнула, очі блищали вогниками полум’я, повні рішучості та довіри.
— Я йду за тобою… завжди…

Фігура з його обличчям зробила ще один крок. Тріск воску лунав моторошно, і вони ледве дихали, ніби кожен вдих міг видати їхнє місце.

— Сюди, дурню! — прошепотів Ітан сам до себе, відчуваючи, як серце шалено б’ється. — Якщо ти хочеш мене, бери мене… але спочатку ми виживемо!

Він повільно змістився в тінь, обережно натискаючи Кесс спиною до стіни. Кожен звук — серце, що стукає, дихання, що ледве чутне. Полум’я підкреслювало кожен рух, кожен звук.

— Бачиш? — тихо запитала Кесс, торкаючись його плеча. — Він… він іде за тобою…

— Так… — Ітан кивнув, відчуваючи прилив адреналіну і страху. — Але ми розумніші… і ми разом…

У цей момент зверху щось скрипнуло, і кроки стали ближчими. Воскова фігура Ітана застигла на місці, ніби вагаючись, а потім різко зрушила вперед, рухаючись вже більш рішуче.

— Ітан… — Кесс прошепотіла, — що робимо?

— Зараз ми… — він оглянув коридор і помітив вузький прохід, затінений полум’ям. — Тікати, тихо і швидко.

Фігура зробила ще один крок. Темрява обплутувала їх, а запах воску й гару різко різав ніс. Кожен момент був шансом, кожен звук — ризиком.

І тут трапився несподіваний поворот: з темряви з’явилася ще одна фігура, на вигляд напівзавершена, але з чіткими рисами жіночого обличчя. Вона повільно витягнула руку, і на мить Ітан подумав, що Кесс — чи це пастка?

— Кесс… назад… тихо… — шепотів він, притискаючи її ще ближче. — Не рухайся!

Кесс замерла, з очима, повними страху і рішучості. Вони зрозуміли одне — світ навколо змінився, і навіть найменший рух міг призвести до катастрофи.

— Тримайся міцно… — Ітан прошепотів, відчуваючи прилив холодного страху і водночас непереможного азарту. — Ми знайдемо вихід, і якщо нам пощастить, ще й Френк нам допоможе…

Кесс тремтіла, але її руки міцно тримали його. Ітан відчув, як страх і тривога змішуються з хвилею ніжності та пристрасті: вони виживають разом, і це єдина світла точка у цій темряві.