Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
І прагнення помруть мов лихоліття.
Не відійшла, лишилась краля осінь,
Збагнув монах-їжак,
що сон — це до весни,
Стара журба дошкрябує літопис,
Вагоме Небо холодом спустошує сади.
Ачей сама Нудьга полеглий крик зозулі
Приписує мовчанню й німоті,
Нас мало тут — на видноколі жовтня,
І нам — поетам віщувати в самоті.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Був день: я зрозумів, що він нічий