Буденність відходить
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
Міста, де не збудували храм Гефеста
(А так хотіли, а так жадали
Вони — апостоли черні),
Де дослухались до шаленства апокрифів,
Бо минули те, що мусило проминути.
А я був колись невагомим,
Ширяв над бруківкою того міста,
Де австрійські будинки
Співають псалом Кіприді,
Між якими достигає твориво
Старих як світ думок,
Що дозріли терпким вином
У підземеллях таємного.
Лишив за собою пострах -
За межею туману вивільги -
Жовтого, наче ліхтар ностальгії,
Що запалюють щоночі над воротами -
Важкими й чавунними
Обителі, де живуть сажотруси
Димарів безнадійних текстів.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Буденність відходить
