Епоха куряви

                         «По всьому це. Кінець. Я мушу йти,
                           Сліпма торкати куряву негожу…»

                                                                    (Райнер М. Рільке)

Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Що летять в пошуках липкого меду
У глибинах квіток-глеків
Вздовж доріг-батогів,
Лише аромат анемон –
Тимчасових як все весняне.
Послухайте,
Як щебечуть знаки оклику
Серед лісів модернових текстів
Пісню сухих цитат
На кожній суміжній сторінці
Повісті анархіста Сократа****:
Всі лідійські пісні про повернення,
Всі тракійські легенди про зникнення,
А мені їдка курява –
Все що лишилося наостанок:
Посуха на фрігійських пасовищах,
Ніби Асканія, але вкрита пилом –
Гірким як полин-євшан.
Крез запросив музик з кіфарами,
А їм на тому масному бенкеті
Тоскно.
Краще б слухали плач цикад*****,
Доки не зацвіте нестерпне пижмо
У долині нечемної річки Галіс,
Що червона як кров.

Примітки:
* - один китайський узурпатор (хоч мудрий, але підступний) - Чу Чжуан-ван (правив у 613–591 рр. до н. е.) якось розпитував про триноги. Він погано закінчив. І всі його діяння пішли прахом.
** - я Аристофана теж вважаю філософом. Тільки не кепкуйте з цієї думки.
*** - як сказав колись один філософ і дивак: «Завершилась епоха синіх колібрі, починається епоха жовтих колібрі». Про білих колібрі він нічого не знав. А то колібрі-альбіноси.
**** - тільки не кажіть, що він був республіканцем! Його вбила демократія!
***** - під час сієсти. Коли не віршується…