Станіслав: промені світла

               «Stanislau - die Stadt der gotischen Illusionen…»
                                                                       Albrecht Dunklermann* 

Станіславе, ти човен, що пливе рікою буття,
Ти келих, що тримає в долонях Сонце,
Ти подих ночі, що дарує натхнення мойрам,
Ти крапля дощу життєдайного,
Що тамує спрагу тополь,
Що стримлять шпичаками в Небо**,
Ти юнак, шо носить на пальцях перстені
Моїх недолугих спогадів,
Ти брат кленової осені,
Що здобуває місячне сяйво
Як нагороду сну надвечір’я,
Ти прядиво брам ренесансу, 
Ти вишня достиглих бажань,
Що під склепінням блискавок
Червоніють як вогнище масок,
Що крокують від свята до свята
Наче художники, 
Що розфарбовують червень – час квітів,
Ти камінь, що принесли вільні муляри 
У підмурок башти алхіміків***,
Ти доктор Браун, 
Що відшукав філософський камінь
Серед снігу, на якому лишили сліди 
Коні журби****. 
Ти синява хусток синиць, 
Що дзьобають дні як зерна, 
Ти кам’яна книга прозорих вікон. 

Примітки: 
* - «Станіслав – це місто готичних ілюзій…» (Альбрехт Дунклерманн)
** - пірамідальні тополі – це гострі голки, що роблять Небу боляче. Їх можна було б не садити серед міста і в передмісті, але цей біль нагадує Небу про наше існування. Так що без них насправді не можна… 
*** - у Станіславі жив колись один алхімік – Фредерік Зухер (Friedrich Sucher) (1655 – 1734) родом із Трансильванії, про нього колись розкажу окремо, тут недоречно. 
**** - у XVIII столітті у Станіславі «конями журби» (konie rozpaczają або  הסוסים מתאבלים) називали срібні годинники.