Глава 9. Нічні одкровення

Глава 9. Нічні одкровення

– Треба було попереджати! – нахабно парирувала Оксана. – Я казала, що не маю, у що вдягтися.

– Звісно. Не дай боже другий день ходитимеш в одному й тому ж, засміють і тикатимуть пальцями.

– Щоб ти знав, – Оксана узялася в боки, – одяг – показник статусу людини. По одежі людину стрічають, а по уму випроводжають. Чув таке?

– Тебе б випроводили у перші ж хвилини.

Оксана ахнула. Та як він сміє її принижувати? Ну то й що, як вона любить гарно одягатися? Це не злочин і тим більше не говорить про її розумові здібності. Он вона сьогодні таке провернула, що йому й не снилося! Невідомо, як би він вийшов з такої складної ситуації. Але все, на що виявився здатним, – це безпідставні образи.

– А тебе навіть на поріг не пустили б! – Вона задерла носа.

У Максима свербіло на язиці висловитися щодо кольору її волосся, який лиш підкреслює її недалекість, але промовчав. Дівчина насправді не зробила нічого такого аж поганого, і футболка не була такою вже улюбленою, навпаки, та Максим, побачивши Оксану у такому вигляді, отетерів. Вона здалася зовсім іншою, простішою, справжньою, зникли натяки на статусність і матеріальний стан, вона ніби опустилася на щаблину нижче, ближче до нього. І це злякало. Він щойно розійшовся з дівчиною і йому зовсім не потрібні були нові стосунки, а в такій двозначній ситуації все якраз йшло до того. А цьому він не міг дозволити статися, тому ляпнув перше, що спало на думку і за що зачепився погляд.

– Якщо ти закінчив, то, може, поїмо?

Максим отямився і сів за стіл. Оксана розігріла їжу, поставила тарілки, прибори. Під час приготувань помітно нервувала, залізні ложки стукалися одна об одну, видаючи її з головою. Хлопець слідкував за рухами, зауважуючи найменші дрібниці, не в змозі відірвати очей від жесту, яким Оксана повсякчас заправляла волосся за вухо. Після кількох разів вухо почервоніло, а звідти барви перекинулися на обличчя – воно запашіло.

Оксана кожної миті відчувала на собі прискіпливий погляд, від якого тремтіли руки. Вона боялася зробити щось не так і тим самим викрити свою невмілість. Востаннє так зосереджено і з дотриманням усіх умовностей вона накривала на стіл у дитсадку для гри в кав'ярню. Після другої поставленої криво тарілки її відсунула вбік інша дівчинка і взяла на себе роль хазяйки. Тепер же Оксана з усіх сил старалася, щоб все стояло рівненько, насипано було рівно по золотий обідок. Чомусь останнє здавалося найважливішим. Мало що могло дійсно вивести Оксану з рівноваги і позбавити впевненості у собі, але зараз вона переживала навіть сильніше, ніж учора з макаронами.

Їсти почали у повній тиші. Магазинний борщ на смак виявився, як розведена у воді томатна паста з додаванням квасолі і капусти. Оксана примушувала себе ковтати, а Максим їв, майже не відчуваючи смаку, аби гаряче та рідке.

– Що ж, – сказав він по завершенню, – сьогодні ти непогано впоралася. – Оксана почала усміхатися. – Але наступного разу бажано все ж таки самій куховарити, інакше я вважатиму це порушенням умов договору. Крім того, ти не прибрала і не випрала мій одяг.

Оксана вже відкрила рота, щоб за звичкою заперечити, але одразу ж і прикрила. Максим мав рацію. Сьогодні вона вчинила точнісінько як читер, по-шахрайськи. Однак докори сумління – не те, що взагалі б могло зараз схвилювати Оксану, й навідували її доволі рідко. Тому вона просто надулася і почала прибирати зі столу, а тоді – мити посуд, усім своїм видом демонструючи байдужість до зауваження. 

Максим підвівся, взяв рушник і почав витирати тарілки, на яких подекуди залишалися масні плями.

– Посудомийка з тебе така сама, як і кухарка, – незлобиво промовив.

Оксана набундючилася. Мовчала-мовчала, акумулюючи емоції, а тоді її прорвало:

– Ти отримуєш збочене задоволення, кривдячи мене як не ділом, так словом? Я стараюся, як можу, а у відповідь – самі насмішки! А ще хтось там про вдячність говорив! Думаєш, якщо я з багатої родини, то і безмозка, і безрука? А ти… Ти… – Вона набрала побільше повітря в груди і настільки дошкульно, наскільки вистачило вдиху, випалила: – Самодур і придурок!

Гримнула дверима ванної і затихла там.

Хлопець вилаявся крізь зуби. От же ж колючка! Диви, яка вразлива. Правда очі поколола.

Та щось у душі його знов заворушилося. Холодок пробігся. Чи дійсно Оксана його вважає таким, як назвала? Втім, йому має бути байдуже до її думки щодо нього. Має бути, але ні. Скалка подряпала неприступну скелю, ще не так, щоб можна було відчути, але тріщина з’явилася.

Максим увімкнув телевізор, подивився останні новини, вимкнув. Чомусь у власній оселі йому стало незатишно. Відчинив ширше вікно, пускаючи досі гаряче повітря. 

Через якийсь час з ванної показалася Оксана, а на ній – чергова Максимова футболка, що заледве прикривала стегна. Максим ковтнув і відвів погляд. Вже збирався висловитися, що не бажає, аби по квартирі розгулювала напівгола дівчина, але та швиденько вляглася у розкладене крісло й накрилася простирадлом. Дещо згадавши, хлопець подивився на пакети, які досі стояли біля дверей, потім – на Оксану, яка повернулася до нього п’ятою точкою, і передумав. 

Вона крутилася на незручному ложі, уявляючи себе принцесою на горошині. Вовтузіння не пройшло повз вуха Максима, якого сон теж минав десятою дорогою. Минулої ночі він не зміг довго слухати стогони співмешканки, тому переклав її до свого ліжка, а сам примостився з краєчку. От і цієї ночі повторювалося те саме. Йому було трохи шкода Оксани, але й на поступки так легко він не збирався йти. 

Через деякий час на кріслі стало тихо. Невже заснула? Хлопець прислухався. У тиші літньої задушливої ночі лунали, ніби відголоски дитячої журби, стримувані схлипи. Максим не думав, навіщо він погодився залишити Оксану у себе, він повівся на підсвідоме, що десь у потилиці свербіло й промовляло “Зостав”. А тепер, коли майже примирився зі своєю совістю і перебуванням під боком практично незнайомої дівчини, вона розплакалася, змушуючи цю давно приспану совість розквітнути наново у всій красі.