Глава 3. “От тобі й подяка”

Глава 3. “От тобі й подяка”

– Вже прокинулася? Чудово. Можеш освіжитися… Ванна там… І йти додому.

Незнайомець з голим торсом підвівся з ліжка і виразно глипнув на Оксану. Та продовжувала визирати з-за краю, не в змозі відвести погляду від гарних форм. Не те щоб Оксана досі не бачила привабливих чоловіків, вона й у фітнес-центр ходила час від часу, а там такі екземпляри зустрічалися – дай боже! Але цей… Ну по-перше, вона трохи загальмувала від шоку, бо він перебував у її ліжку! А по-друге, з усіх сил намагалася згадати, що такого могла вчудити, щоб дійшло до сексу з незнайомцем?

– Альо! Ти ж наче не глуха. У чому справа? Ванна он там. – Він вдруге показав у напрямку згаданої кімнати.

Пересвідчившись, що чоловічі труси там, де мають бути, Оксана нарешті вилізла з-за укриття і мовила суворим голосом:

– Хто ти такий і якого біса робиш у моїй кімнаті?

Суворості забракло, зате невдоволення – хоч відсипай.

Брови Максима полізли вгору.

– У твоїй? Ти мариш.

– Та як ти…

– Озирнися і покінчимо з цим цирком, я не маю часу возитися з тобою.

Мимоволі Оксана послухалася і нарешті помітила, що інтер’єр приміщення не дотягує, м’яко кажучи, до її квартири.

– Як… Як я опинилася в цьому… цьому барлозі?

Її ошелешене обличчя потішило Максима. Він і далі міг би насолоджуватися розгубленістю дівчини, але справді мав обмаль часу. 

– Що останнє ти пам’ятаєш? – поставив чергове питання.

– Ми з Алісою танцювали… Аліса! Де вона? Що ти з нею зробив? – Оксана накинулася на хлопця, шкода, що не мала, за що ухопитися на ньому, а то б показала, де раки зимують. – Ти викрав мене, так? Скористався моїм станом і викрав? Грошей хочеш? Га? Не дочекаєшся!

Максим без зусиль перехопив руки, які безвільно зависли в його міцних долонях, теліпаючись, ніби мішечки з піском.

– От тобі й подяка, – пробурмотів, сильно стискаючи дівочі тонкі зап’ястя. Оксана з ненавистю пручалася, ледь не плюючись, бо просто не було чим.

– Відпусти, козел! І за що я маю дякувати, га? Зараз подзвоню батьку, він тобі таке влаштує, таке!

– Валяй! – Максим різко відпустив дівчину, що вона аж відлетіла і впала назад на ліжко. – Не дочекаюся, щоб здихатися тебе. І навіщо тільки врятував?

Остання фраза була сказана хлопцем собі під носа, але Оксана розчула. Незважаючи на запальний характер, ідіоткою вона не була, і слова ці викликали цікавість.

– Ти про що? – вже спокійніше спитала.

– Ні про що, – відрубав хлопець і підійшов до дверей, розчахнув. – На все добре.

– Зажди, зажди…

Оксана встала, поправила сарафан, попутно відмітивши, що одяг на ній, а це вже добрий знак, і маленькими кроками посунулася вперед. Акуратно зачинила двері і, заглядаючи в обличчя хлопцеві, зробила свої котячі очі:

– Ем… Я, мабуть, трохи перебрала вчора. Нагадай, будь ласочка, як ми познайомилися?

Максим склав руки на грудях.

– Не працює.

– Не зрозуміла?

– Кажу – не працює цей твій погляд. Ти в дзеркало себе бачила?

Далеко ходити не довелося, достатньо було повернути голову. З невеличкого прямокутника на Оксану дивилася страшна баба з ефектом панди під очима і запухлими щоками.

– Блін!

– Отож. Іди вмивайся і до побачення.

– Але ж… – Оксана вже з відчаєм подивилася на хлопця. – Я дійсно не пам’ятаю.

– Послухай, Оксанко, чи як там тебе. Я запізнююся на роботу. Не хочеш йти – нехай, тоді піду я. І бажано, щоб тебе тут не було, коли я повернуся.

Максим швидко видобув сорочку і джинси з єдиної шафи тут, одягнувся буквально за мить, так що дівчина не встигла й кліпнути.

– Звідки ти знаєш, як мене звуть?

– Менше пити треба, – роздратовано буркнув Максим і захлопнув двері перед носом сторопілої Оксани.

– Нічого собі, – спантеличено зронила дівчина. – І у що ж це я вляпалася? Ти дивися, і не боїться залишати у квартирі чужу людину саму. А раптом я щось вкраду? Звісно, я нічого не вкраду, хіба тут можна щось узяти? – Вона обвела поглядом бідненько обставлене приміщення, напрочуд охайне й упорядковане, жодна річ не валялася там, де не треба, все займало своє визначене місце. – І що далі? Ні тобі привіт, ні до побачення. Хамло якесь! Треба зателефонувати Алісі, вона точно знає, що сталося.

Оксана полізла у клатч, обережно покладений на тумбу у передпокої, але не знайшла нічого.

– Я що, загубила телефон?

Вона пожбурила сумочку, порушуючи ідеальний, крім незастеленого ліжка, лад у кімнаті. Кілька разів пройшлася туди-сюди, витоптуючи доріжку, мигцем упіймала своє розпатлане відображення і пішла нарешті у ванну. Там прискіпливо все роздивилася, у тому числі одну зубну щітку, тюбик зубної пасти, скручений з кінця, приладдя для гоління і чистий рушник. Вона вагалася, чи залазити у душову кабіну у незнайомця вдома, але, на диво, відрази не відчувала. Дійсно, яка вже там може бути відраза, якщо вони провели ніч в одному ліжку? Тим більше, ванна кімната була так само ідеально прибрана, як і решта помешкання.

Запах, який йшов від її пахв, переконав Оксану, що нехтувати такою можливістю не треба.

Коли з водними процедурами було покінчено, дівчина стала почуватися набагато краще.

У крихітній кухоньці вона знайшла електричний чайник, банку недорогої, але смачної кави, пачку свіжого печива і влаштувала собі сніданок. Годинник над холодильником показував десяту. 

Повільно попиваючи чужу каву на чужій кухні, Оксана так само повільно розмірковувала, що їй далі робити. Зрештою вирішила, що нікуди не піде, доки не отримає відповіді на всі свої запитання і не відновить пробіли у пам’яті. Згадалася причина, через яку вона вчора напилася, як свиня, і втрапила у таку пригоду. Вона не знала, де знаходиться і хто їй дав притулок, що сталося вночі і навіщо цьому дивному хлопцеві взагалі було її привозити до себе. 

Кава потроху повертала ясність розуму, а сонце вже високо висіло над землею, сповіщаючи, що день буде спекотним.