Не роби з мене героя. Це зручно.
Герої потрібні, щоб інші мовчали.
Їх ставлять високо, в холодну рамку,
і кажуть: «Бачиш? Він зміг. А ти — чекай».
Герой — це часто спосіб не слухати.
Не бачити звичайної ціни.
Як людина миє чашку після страху,
як рахує гроші, як ховає сни.
Не роби з мене сильного. Це брехня.
Сильним називають тих, кого не хочуть чути.
Їм кажуть: «Ти витримаєш ще день»,
і додають на спину нові маршрути.
Я не сильний. Я просто бачив,
що станеться, якщо я ляжу знов.
Як страх уміє носити м'які капці,
як брехня просить трохи любові.
Я не святий. Не чистий. Не прямий.
Я теж шукав, де сховатись дешевше.
Я теж мовчав, коли всередині дим
піднімався до горла і просився першим.
Та є межа, де сором вже не кара.
А інструмент, що ріже зайву плоть.
Є день, коли стара слухняна рана
раптом відмовилась служити знов.
Не герой — людина без музики.
Без пам'ятника. Без великого слова.
Просто хтось, хто вийшов із власної клітки
і не назвав її більше домом.
І якщо завтра я знову злякаюсь,
це ще не значить, що все було марно.
Страх повертається. Так. Але тепер
він уже не входить без стуку.
Відредаговано: 02.06.2026