Ніхто не гарантує, що правда переможе.
Це дитяча казка для дорослих ран.
Часто правда просто лежить при дорозі,
а поруч проходить добре вбраний обман.
Ніхто не гарантує, що буде винагорода.
Що хтось колись скаже: «Ти витримав. Молодець».
Буває, ти тримаєш себе від розпаду —
а світ у цей час підписує інший кінець.
Ніхто не гарантує, що добро помітять.
Що совість стане медаллю на грудях.
Іноді найчесніші люди
вмирають тихо, без доказу в людях.
Ніхто не гарантує, що вибір врятує.
Що «ні» відкриє двері, а не біль.
Іноді свобода просто рахує
усі місця, де ти залишив шкіру й сіль.
Ось чому слабкі люблять великі системи.
Там є інструкція. Там простіше дихати.
Там можна зрадити себе за схемою
і потім сказати: «Так вимагала тиша».
А тут — нічого. Лише ти і вчинок.
Без свідка зверху. Без хору. Без печатки.
І кожне «я не міг» стоїть, як причина,
аж поки ти не бачиш: міг. Але не став.
Без гарантії важче бути людиною.
Нема кому продати власну тінь.
Ніхто не скаже: «Це було необхідно».
Ніхто не зніме камінь із твоїх рук.
Та саме тут починається щось чесне.
Не віра. Не гордість. Не висока мить.
А здатність не робити себе меншим,
навіть якщо за це ніхто не заплатить.
Відредаговано: 02.06.2026