Холодна правда
Тіло після страху
Тіло після страху не співає.
Воно не вірить в радісний фінал.
Воно спершу повільно перевіряє,
чи світ не знову виставив капкан.
Рука ще пам'ятає давній холод.
Плече ще слухає чужії кроки.
І навіть тиша, рівна, як підлога,
не зразу вироком повинна бути.
Ти кажеш: «Все. Тепер я вільний». Ні.
Не так це діє. Не цими днями.
Страх не виходить з тіла крізь двері —
він довго сиплеться дрібними іменами.
Він є у звичці сідати біля стін.
У погляді, що першим міряє відстань.
У тому, як ти входиш в теплий дім
і все одно шукаєш, де тут вихід.
Та щось змінилось. Не святе. Мале.
Не світло зверху. Не велика сила.
Ти просто більше не кладеш себе
туди, де раніше мовчки залишив би.
Ти ще тремтиш. Але вже не брешеш:
«Це я такий. Це мій характер. Доля».
Ти бачиш: страх тримав тебе за ребра —
а небо не видало йому свободу.
І в цьому вся початкова правда:
не стати каменем, не стати чистим.
А розпізнати в тілі давню владу
і не пустити знову її сісти.
Тіло після страху не святкує.
Воно стоїть. Дихає. Мовчить.
І кожен вдих, який воно не краде,
вперше належить не страху — лиш тобі.
Відредаговано: 02.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
