Холодна правда
Ієрархія болю
У цьому світі біль має чин.
Не кожен крик проходить через двері.
Одним дають і воду, і ключі,
а іншим — номер, тишу і папери.
Тут є порядок навіть у сльозах.
Є ті, чиїм стражданням ставлять крісла.
Є ті, хто плаче правильно й вчасно,
а є такі, що плачуть «недоречно».
Одним дозволено ламатись на очах.
Їм скажуть: «Бідний. Важко. Треба сили».
А іншим скажуть: «Не роби з дрібниць проблему».
І винесуть їхній біль за межі стилю.
Є біль, який проходить через зал.
Його почують. Знімуть. Перекладуть.
А є такий, що падає назад
у тіло, бо не має статусу і шляху.
Ієрархія болю — не закон.
Вона страшніша: звичка до порядку.
Коли один отримує поклон,
а інший — формулювання для відмови.
Тебе навчили міряти біду:
ця — «важлива», ця — «надто особиста».
Цю можна винести на світ і суд,
а цю — мовчи, бо ти псуєш чисті листи.
Та біль не знає посадових меж.
Він не читає списків і тарифів.
Він просто входить в тіло — і живе,
доки його не визнають хоча б криком.
Не вір системі, що зважує рану.
Не вір руці, що сортує чужий злам.
Якщо комусь не дали права на біль —
його біль стане правдою без храму.
І найстрашніше — не коли болить.
Біль хоча б доводить, що живе ще тіло.
Найстрашніше — коли тебе навчать
просити дозволу на власну рану.
Відредаговано: 02.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
