Холодна правда
Стадо
Стадо не завжди має копита.
Частіше — пальта, роботу та смартфони.
Воно не реве. Воно говорить тихо:
«Не лізь. Не час. Не варто. Будь нормальним».
У стада є моральна чистота.
Воно завжди за мир, порядок, тишу.
Воно не любить крові на руках —
тому руками інших усе пише.
Стадо боїться не зла. Ні.
Зло іноді буває дуже зручним.
Стадо боїться того, хто стоїть
і не погоджується бути прирученим.
Воно не б'є тебе одразу в рот.
Воно спочатку дивиться, як хмара.
Потім питає: «Ти що, проти всіх?»
І цього досить, щоб зламати слабших.
У стада є великий Божий дар —
не бачити конкретної людини.
Є маса. Є порядок. Є «не шкода».
Є спільна пісня без єдиної провини.
Воно не винне. Винних там нема.
Там кожен — крапля, кожен — тільки поруч.
І саме так народжується тьма:
коли ніхто не вийшов із загону.
Ти можеш бути добрим серед них.
Давати хліб, сміятись, мати втому.
Та якщо страх для тебе став законом —
ти вже несеш чужу труну додому.
Стадо — це не натовп на площі.
Це голос у тобі: «Не виділяйся».
І день, коли ти зрадив власні кості,
щоб лиш тебе за свого визнали.
Відредаговано: 02.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
