Холодна правда
Чому я стою
Чому я стою? Не через нагороду.
Не через рай. Не через страх вогню.
Я просто бачив, як людина падає,
коли сама собі стає судом.
Я бачив тих, хто зручно нахилявся,
щоб буря не зламала їх хребет.
Та з кожним днем лиш нижче вони стали —
і вже не знали, де у них скелет.
Я бачив зло без крику і знамен.
Воно носило чисті рукавиці.
Воно казало: «Це не я. Це день.
Такі часи. Такі у нас таблиці».
Я бачив страх, який умів мовчати,
сидіти тихо, грітись біля ніг.
І той, хто довго вчився не дивитись,
колись не зміг дивитись і на свій поріг.
Тому я стою. Не гордо. Не красиво.
Не як герой, що вибрав світлий шлях.
Я просто знаю: варто раз зігнутись —
і тіло запам'ятає цей нахил.
Мені не треба, щоб мене спасали.
Не треба знаку, хору чи руки.
Я не святий. Я теж носив провали.
Я теж ховав у роті кулаки.
Але є межа, де мовчання — зрада.
Є мить, де страх уже не має прав.
Є двері, біля яких не треба ради:
або ти вийшов, або змовчав.
Чому я стою? Бо небо не відповість.
Бо Бог мовчить. Бо тиша не підкаже.
Бо якщо я не витримаю сам —
ніхто за мене мого імені не скаже.
І це не сила. Сила — надто гучно.
Це просто хребет, що не згоден лягти.
Коли весь світ шепоче: «Так зручніше»,
я мушу хоч собою не збрехати.
Відредаговано: 02.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
