Холодна правда
Страх перед порожнечею
Найважче — не коли тебе судять.
Суд хоча б має форму і причину.
Найважче — дивитись у висоту,
де навіть тиша не тримає спину.
Ти звик, що має бути хтось над всім.
Хтось із печаткою, вогнем чи ласкою.
Хтось, хто пояснить, де твій дім,
і зробить біль частиною підказки.
А там — нічого. Чорний рівний дах.
Без голосу. Без знаку. Без погрози.
І ти раптово чуєш власний страх,
як кров іде по внутрішній дорозі.
Порожнеча не б'є. Вона гірша.
Вона не має рук, щоб відштовхнути.
Вона стоїть так близько і так тихо,
що ти в собі починаєш тонути.
Ти можеш накричати на богів.
На долю. На дитинство. І на державу.
Та порожнеча не вступить у двобій.
Вона не дасть тобі такого права.
І ось тоді почнеться справжній суд:
без суддів, без промов, без чорних мантій.
Коли ніхто не скаже, хто ти тут,
і ким тобі дозволено лишатись.
Страх перед порожнечею — це не кінець.
Це знята шкіра з давнього питання.
Коли ти раптом бачиш: весь вінець
був тільки страхом власного мовчання.
Та якщо небо справді не озветься,
не поспішай придумувати знак.
Іноді людина починається
там, де їй ніхто не каже: «Так».
Відредаговано: 02.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
