Холодна правда
Молитва без адресата
Коліна пам'ятають давній рух:
упасти вниз — не тілом, а провиною.
Ти вже не віриш. Та у грудях слух
ще шукає двері за стіною.
Долоні складаються самі,
немов у них залишилась інструкція.
Не до небес. Не до святих. Та не «в ім'я».
А просто — щоб не розвалитись зсередини.
Ти не просиш. Просити вже смішно.
У тиші не торгуються словами.
Лиш ніч стоїть над ліжком, як рішення,
яке ніхто не підписав богами.
Колись тобі казали: «Він почує».
Колись тобі сказали: «Треба вірить».
Тепер твій рот мовчання репетує
усе, що не дійшло до жодного строю.
І в цьому немає бунту. Є підлога.
Є холод плитки. Є кістки колін.
Є тіло, що шукає не Бога —
а спосіб витримати власний тлін.
Ти не святіший від своєї втрати.
Не грішніший від власної біди.
Ти просто вчився тихо повторяти
жест, що лишився після порожнечі.
Молитва без адреси — не брехня.
Вона не кличе рай і не ламає грати.
Вона — як шрам, що пам'ятає ім'я
того, кому вже нікуди писати.
І якщо вранці світ не відповість,
не буде знаку, голосу чи плати —
ти все одно піднімеш власну кість
і підеш день собою підписати.
Відредаговано: 02.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
