Холодна правда
Після болю
Після болю не приходить світло.
Не падає з небес прозорий знак.
Лиш тіло прокидається повільно,
немов перевіряє: жити як?
Ти не стаєш чистішим від страждання.
Не кожна рана робить глибшим зір.
Є біль, що не дає тобі пізнання —
а просто залишає чорний вир.
Ти вчишся з ним вставати. Мити чашку.
Відповідати. Йти. Тримати хліб.
І день не легший. Просто вже не важко
брехати, що в тобі нічого не болить.
Твій шрам не просить, щоб його любили.
Не треба квітів. Музики. Сліз.
Він просто є. Як факт. Як край могили,
яку ти не закрив, але приніс.
Ти більше не питаєш: «За що саме?»
Це питання давно з'їло себе.
Тепер ти знаєш: тіло має пам'ять,
яку не видалити із ребер.
І в цьому немає краси. Є точність.
Є рух руки. Є вдих. Є тиша в грудях.
Є здатність не просити в болю прощень
і не робити з нього нового суддю.
Після болю ти не стаєш святим.
Не станеш сильним, мудрим чи безстрашним.
Ти просто менше віриш голосам,
що називали рану «досвідом прекрасним».
І якщо завтра біль знову прийде,
ти вже не станеш грати роль невинну.
Ти скажеш тілу: «Я тебе почув».
І вперше не назвеш це слабкістю людини.
Відредаговано: 02.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
