Міла
Я дивлюся на Артема і думаю, що він буде хорошим чоловіком, турботливим батьком, він кохає мене… Чому я досі сумніваюся? Я не потрібна Вадиму. Мені слід будувати своє власне життя…
— Так, я згодна, — тихо відповідаю і усміхаюсь, хоча мені більше хочеться плакати.
— Міло… — він обіймає мене з ніжністю, виглядає таким щасливим. — Кохаю тебе… — на цих словах подається вперед і цілує мене в губи.
Я відповідаю на поцілунок, але думаю про Вадима. Ну чому, чому це не він робить мені пропозицію? Якби це був він, я б почувалася найщасливішою у світі..
— Давай зробимо фото на згадку, — пропоную я, щоб трохи відволіктися від непроханих думок.
— Так, авжеж, — він дістає мобільний. — Міло, я такий щасливий, це все ти зробила зі мною… Знаєш, коли батько казав, що познайомить мене з дівчиною, я не міг уявити, що реально закохаюсь…
— Я думала відшити тебе, — кажу, усміхаючись. — Мене злило, що батьки щось хотіли вирішити за нас..
— Мене теж це дратувало, — він усміхається і чмокає мене в щоку і робить селфі. — Але все вийшло якнайкраще, — додає пошепки мені на вухо.
— Так, — кажу я, — сфоткай ще наші руки з обручками, я викладу в Інсту. Хай читачі будуть заінтриговані…
В цю мить я думаю про Вадима. Тільки про нього і нікого більше. Хочу, щоб він страждав так само, як страждаю через нього зараз я…
Артем робить все, що я скажу і відправляє мені фотки:
— Ти ж хоч відміть мене… Це найщасливіший день в моєму житті!
— Так, зараз все зроблю, — я викладаю фото і відмічаю його. — Все, тепер уже пізно відступати! Ми повідомили весь світ про нас із тобою!
— Кохаю, — знову повторює він, і знову цілує.
В кожному його дотику і поцілунку стільки любові і ніжності…
Якусь мить мені хочеться все зупинити, сказати йому правду… Я кохаю іншого. Я не хочу обманювати Артема… Але я мовчу. Сама не знаю чому. Думаю, що, можливо, кохання прийде з часом? Я зможу забути Вадима і покохаю свого майбутнього чоловіка. Дуже на це сподіваюся…
***
— Міло… — коли ми сидимо на задньому сидінні таксі, Артем весь час обіймає мене і вкриває короткими поцілунками, а між ними тихо запитує: — Може, поїдемо до мене?...
— Добре, — кажу я, — давай поїдемо…
Він називає таксисту нову адресу, і продовжує обіймати і цілувати мене. Ми доїжджаємо доволі швидко. Машина зупиняється, Артем розплачується з такистом. Я думаю про те, що можна ще зараз сказати про все, а якщо не скажу — це буде точка неповернення. Але я мовчу…
Ми виходимо з машини, Артем всю дорогу до підʼїзду і квартири тримає мене за руку. Я бачу, що він трохи схвильований, але дуже щасливий тим, як розвиваються події.
Коли ми заходимо до квартири, він все так само веде мене за руку до самої спальні і обережно вкладає на неї, лягаючи зверху і зазираючи мені в очі:
— Ти — найкраще, що було зі мною в житті, — шепоче, погладжуючи мене по щоці.
— Дякую, — тільки й можу я промовити, відчуваючи, що от-от розплачусь, і тільки зусиллям волі залишаючись спокіійною.
— Міло, ти тремтиш, — раптом каже Артем, миттю злазячи з мене, і обіймаючи вже лежачи на боку. Він цілує мене в скроню і шепоче: — Якщо ти не готова… Це нормально. Я хочу, щоб тобі було добре.
— Я трохи хвилююся, — відповідаю я. — Але мені добре. Просто я втомилася…
Раптом сльози все ж з’являються з-під повік і течуть по щоках.
— Мила моя, не плач, будь ласка, ну не плач… — він пригортає мене до себе. — Давай просто поспимо поруч сьогодні, що думаєш?
— Так, — киваю я, відчуваючи неабияке полегшення. — Ти дуже хороший…
— Я ніколи не зроблю тобі погано, чи боляче, я обіцяю, — він знов цілує мене в скроню. — І зроблю все, щоб ти була щасливою.
— Я хочу, щоб ти теж був щасливим, — шепочу я. І цієї миті мені здається, що я зможу переламати себе і бути знову щасливою…
Вадим
Наступні дні я з головою йду в роботу. Я доведу справу, яку почав, до кінця, і помщусь не тільки за рідних, але і за Марину. Її жертва не буде марною… Хоч і намагаюсь себе вмовити, насправді, я звинувачую себе в її смерті. Все трапилось тому що вона кохала мене.
Ми з Ірою сидимо перед телевізором, там йде якийсь її серіал, а я працюю над тими документами. Знаходжу всі ті докази, які шукав: Максим дійсно винний в усьому, він готує мережу до продажу. Мою мережу! Але з певними пунктами… Схоже, він збирався залишатись на керівній посаді.
Зрадник! А я так довіряв йому, так вірив, що ми з ним — команда! Кожен такий доказ знищував мою віру в людей. Хоча, поруч зі мною все ще була Іра… Я вирішив не думати про те, що вона може мене зрадити. Я довірю їй своє життя, навіть якщо це мене вбʼє. Це буде справедливою розплатою за те, що я за її спиною думаю про іншу…
Раптом серіал Іри завершується і по телевізору починаються якісь кримінальні хроніки. Я вже хочу забрати в Іри пульт і переключити на щось більш нейтральне, але раптом бачу в кадрі знайомий будинок…
#149 в Детектив/Трилер
#77 в Детектив
#1908 в Любовні романи
#916 в Сучасний любовний роман
кохання та пригоди, протистояння характерів, інтриги і таємниці
Відредаговано: 14.12.2024