25. Вадим. Не слухай мене...

Не знаю, на яких внутрішніх силах я добираюсь додому. Мені треба до Іри. Мені хочеться до неї зараз. З моменту, як через мене померла моя родина, мені ще ніколи не було так погано. 

Я смикаю двері і заходжу до передпокою. 

Мої руки чисті, я все помив, але коли дивлюсь на них, таке враження, що я знов бачу на них кров Марини.

Я чую, що Іра з кимось говорить по телефону. Чую слова: “Але ти будеш дзвонити?” І потім після паузи: “Ой, Вадим прийшов. Не можу зараз говорити…”

Вона точно щось приховує від мене… І від цієї думки мені ще гірше. 

Іра зʼявляється переді мною буквально за мить. Я не хочу розпитувати, з ким вона розмовляє. Просто подаюсь вперед і обіймаю її. Якщо вона мене зрадить, якщо це буде вона, хай так і буде.

 — Що з тобою? — запитує вона. — Ти такий блідий…

— Марину вбили, — шепочу немов в трансі. — Це моя провина… Вони підлаштували самогубство, там була ванна, кров… Все було в крові… але я бачив сліди на шиї…

 — Не може бути! — зойкає Іра. — Її вбили через тебе?

— Через мене, — повторюю луною. — Я маю піти від тебе. Маю залишити тебе. Ти будеш в безпеці. 

Мене, здається, трясе. Я не був готовий до подібного. Не був готовий до ще однієї смерті через мене. 

— Чому? Чому, — вигукує Іра зі сльозами на очах. — Всі хочуть, щоб ти пішов! Я не зможу без тебе! Не йди, завлишся, будь ласка…

Вона починає плакати, міцно обіймаючи мене. 

— Якщо і ти постраждаєш, я ніколи собі цього не пробачу, — шепочу я їй на вухо.

Це правда. Я раптом розумію, що Іра стала для мене дуже важливою. Вона була моїм містком, містком, який допомагав жити і боротися, прокидатися кожного дня і не здаватися.

— Я не постраждаю, — відповідає вона. — Я зможу за себе постояти..

— Я просив тебе не закохуватись, — я торкаюсь губами її щоки. 

— Хіба можна обирати — закохуватись чи ні? Людина не може вирішувавти, тільки її серце… А своє серце я вже давно віддала тобі…

***

Коли я різко просинаюсь, то розумію, що на вулиці все ще ніч. Іра спить поруч, скрутившись калачиком і притискаючись до мене. Здається, мені наснився якийсь сон, але я не памʼятаю, який.

Тягнусь до мобільного, щоб подивитись, яка зараз година, але одразу помічаю сповіщення в інсті.

Точно, я вчора про все забув через те, що побачив…

Я відкриваю інсту і бачу, що Міла виклала на свою сторінку фото — вона з букетом квітів у руках і підписом: “Найкращі квіти від коханого!”

Серце починає битися частіше, коли читаю ці слова. Точніше, це конкретне слово "коханий"... 

Чомусь стає боляче десь в районі грудей, губи стисткаються, як і рука на телефоні. 

Відкриваю нашу з нею порожню після видалень переписку і пишу: 

"Бачу, у вас з Артемом все серйозно." 

Хочу додати ще "Радий за вас", але чомусь рука не піднімається це надрукувати. Я так злюсь… Ніколи не думав, що можу так злитись через подібне. Вона мені ніхто… 

Думаю видалити це речення нафіг, але не встигаю, бо бачу, що Міла прочитала його. Тепер видаляти його буде по-дурному.

“Так, серйозно, — відповідає вона. — Як і в тебе з твоєю дівчиною...”

Бʼє мене моєю ж зброєю… Відповідає так холодно. Може, я їй і не подобався навіть, я все це собі просто придумав. 

Пишу декілька різних повідомлень, але не відправляю їх. 

Встаю з ліжка і виходжу зі спальні, сідаю на диван і тільки тоді нарешті пишу остаточний варіант:

"Сподіваюсь, ти будеш щаслива, Міло."

“Я не зможу бути щасливою без тебе, — відповідає вона. — Але вирішила більше не нав’язуватись. Спробую створити собі щастя сама…”

"Сьогодні вбили мою колишню помічницю… Поруч зі мною все одно нікому не буде добре і спокійно."

Не знаю, чому пишу їй це. Хочу злякати і відштовхнути. Хочу, щоб вона сама більше не схотіла спілкуватись зі мною, щоб злякалась і забула про мене. 

А може, хочу її підтримки… Хоча, яке я маю на це право? Хай краще злякається. 

Вона якийсь час мовчить, а потім відповідає:

“Співчуваю. Мені шкода, що я зробила тобі боляче цим фото...”

"Ти все робиш правильно. Не слухай мене і не зважай на це все, просто в мене був важкий день і хотілось поговорити з тобою. А так я хочу, щоб ти була щаслива. Щаслива і в безпеці." 

“Я теж хочу, щоб ти був щасливим. Навіть якщо не зі мною, все одно, щоб тобі було добре… Здається, я кохаю тебе…”