ІРА
Наступного дня у мене вихідний, і я вирішую сходити до поліції. Боюся, що мого брата зовсім перестануть розшукувати, якщо я не буду періодично нагадувати про свою заяву. Вирішую не будити Вадима, він так солодко спить. Я, може, встигну повернутися до того, як він прокинеться.
Швидко випиваю каву і йду до відділку.
— Доброго ранку!
— Доброго, — похмуро відповідає дежурний, зітхаючи. — Кажу наперед: про вашого брата інформації все ще немає. Коли вона буде, ми вам обовʼязково подзвонимо.
— А я можу поговорити зі слідчим, який веде його справу?
— Ні, його немає на місці, — говорить він, але потім його погляд ковзає мені за спину. — Маркіяне Валерійовичу, добрий ранок, тут знову Ірина…
Я повертаюся і бачу слідчого. Він усміхається мені, але я бачу, що нічого хорошого він мені не скаже. І в моїй душі знову надія змінюється на глуху тугу.
— Доброго ранку Олександре, Ірино, — він зітхає. — Якщо ви знову до мене, на жаль, мені все ще немає чим вас порадувати. Але я не кину цю справу. Зараз мої люди, здається, вийшли на слід чогось більшого, і це щось можливо повʼязане і зі зникненням вашого брата.
— Справді? — я знову відчуваю надію. — Це пов’язано з його роботою?
— Так, — він киває. — Він працював охоронцем в клубі, власник якого нещодавно потрапив у дивну аварію і загинув. З цією мережею зараз взагалі багато темних справ повʼязано, і я думаю, що це не збіг. Це все одна велика справа. Можливо, ваш брат побачив або почув щось, що не мав бачити або чути.
— То, може, він не загинув? — я зазираю йому в очі. — Може, його викрали і десь утримують під замком?
— Так як тіла ми не знайшли і так як він був сильним і вправним, то, можливо, він сам просто переховується, — каже він замислено. — Бо утримувати його сенсу немає. Їм набагато легше прибрати свідка.
— Що мені робити, щоб знайти його? — схвильовано запитую я. — Що б ви мені порадили?
— Якщо він розумний, то навпаки сам заляже на дно на певний час. І коли вже розбереться з проблемами, або коли ми посадимо винних, він обовʼязково зʼявиться, — заспокійливо відповідає той. — Я читав його резюме. Він дуже сильний і вправний, а ще — кмітливий. Така підготовлена людина має хороші шанси вижити навіть в таких важких умовах.
— Дуже хочу на це сподіватися, — зітхаю я. — Добре, вибачте, що потурбувала… Якщо щось дізнаєтесь, подзвоніть мені, будь ласка… Буду дуже вдячна…
— Так, я обовʼязково зателефоную, — слідчий киває. — Бережіть себе, Іро, і… До речі, якщо ви вільні ввечері, може, повечеряємо сьогодні разом? Знаю один хороший ресторанчик італійської кухні в центрі.
— Я не знаю, — відчуваю розгубленість. З одного боку, Вадим може образитись, а з іншого, раптом я зможу дізнатися щось таке, що наштовхне мене на думку, де шукати брата. — Добре, мабуть, я зможу піти…
Вирішую пояснити все Вадиму, сказати, що це лише ділова зустріч.
— Радий це чути, — він усміхається. — Тоді до зустрічі. О сьомій-сьомій тридцять буде нормально? Я можу заїхати.
— Так, все нормально, — кажу я. — Дякую за запрошення…
***
Дорогою додому я заходжу в супермаркет, а потім поспішаю, щоб приготувати сніданок Вадиму. Коли заходжу у під’їзд, бачу, що дверцята поштової скриньки з моїм номером квартири ледь привідчинені. Згадавши, що має бути квитанція за електроенергію, я засовую руку у скриньку і дістаю купу паперового непотребу.
Зачиняю дверцята, йду додому і кидаю все на кухонний стіл. Квитанції немає, лише купа рекламних буклетів та якась безкоштовна газета. А ще — поштова листівка з написом: “Вітаю з днем народження” і букетом квітів. Дивно, адже день народження в мене через півроку.
Я перевертаю листівку і читаю на зворотному боці:
“Привіт, динозаврик! Подзвони…” і номер мобільного.
Я знову і знову перечитую це коротеньке послання. Серце шалено калатає в грудях. Я вірю і не вірю, хочу набрати той номер і боюся. Боюся, що це може виявитися помилка або чийсь дурний жарт. Бо динозавриком мене називала лише одна людина…
ВАДИМ
Ранок того ж дня
Зранку я не можу додзвонитись до Марини і мене це напружує. Але згадую, що я казав їй в разі чого позбавитись телефону. Тим паче, вона дзвонила, тож можливо, вона підозрює, або точно знає, що хтось слідкує за нею. Тому і не виходить на звʼязок.
Я думаю сходити до неї і зустрітись особисто, але ввечері.
Чую, як приходить Іра.
— Привіт, прокинувся, а тебе немає… — кажу, заходячи на кухню.
Вона стоїть біля столу, на якому лежить купа якихось рекламних листівок і тримає в руці щось схоже на одну з цих рекламок. Побачивши мене, швидко ховає її до кишені. Виглядає якоюсь розгубленою.
— Привіт, — усміхається, самими губами, а очі серйозні, ніби думає про щось своє. — Я була в магазині… Зараз приготую сніданок.
Думаю, чи запитати про те, що вона сховала. З одного боку цікаво, з іншого вона може ще менше довіряти мені, якщо я буду її розпитувати.
#150 в Детектив/Трилер
#78 в Детектив
#1907 в Любовні романи
#902 в Сучасний любовний роман
кохання та пригоди, протистояння характерів, інтриги і таємниці
Відредаговано: 14.12.2024