20. Міла. Залишся...

Я не можу заспокоїтись після нашого з Вадимом листування.  Сказала йому, що буду чекати, скільки потрібно. І я буду чекати. Він має зрозуміти, що ми створені одне для одного..

Лунає телефонний дзвінок і я бачу, що це Артем. Я зітхаю. Артем подобається мені, але Вадим… Відчуваю себе зрадницею і не можу  відмовитися від цього почуття…

 — Алло, слухаю… — кажу я. 

— Привіт, як ти? Ми щось ніяк не зустрінемось… Я засмутив тебе? Розчарував? — тихо запитує він. — Тим, що не зміг врятувати від них…

— Ні, ти не розчарував мене, — швидко відповідаю я. — Це в мене якась хандра… Може, наслідки стресу… Але можна кудись сходити разом, я не проти. 

— Тепер я буду дуже уважний до тебе, — серйозно каже він. — Більше ніхто тебе не образить, обіцяю…

 — Батько сказав, щоб я скрізь ходила з охоронцем, — кажу я. — Але коли я буду з тобою, то може, можна й без нього?  І ще я купила електрошокер. 

— Хай їздить на відстані за нами, це не завадить. А ще я вирішив піти на курси самозахисту, щоб бути більш корисним в таких випадках. 

 — Тоді нам точно ніщо не загрожує, — я усміхаюсь. І думаю, що насправді я б навіть хотіла, щоб на мене хтось напав. Бо тоді я б могла знову натиснути на кнопку на браслеті і побачити Вадима… — Добре, то куди йдемо?

— Спочатку вечеря в ресторані-кінотеатрі, — говорить Артем. — Потім прогулянка, як тобі ідея?

 — Мені подобається. Ти заїдеш за мною? О котрій, щоб я попередила охоронця? 

— Сеанс починається о восьмій тридцять, приїду о восьмій, — каже він. — Дуже скучив за тобою, Міло. Хоч ми і не так давно бачились.

 — Я теж буду дуже рада тебе побачити, — кажу я і злюся на те, що думаю про Вадима. Це неправильно. Це нічим не допоможе. Хоча… Є одна ідея…

***

Артем заїжджає за мною у точно призначений час, і я дійсно виглядаю щасливою. Для цього побачення я одягнула найкрасивішу сукню, зробила зачіску і макіяж і виглядаю так, що хоч зараз на червону доріжку. 

Сідаю до машини і цілую його в щоку:

— Ти знаєш, тоді, коли вони вдарили тебе і ти впав, я подумала, що готова все віддати, аби ти залишився живим, — кажу я після привітання. 

— Ти дуже добра, Міло, — він торкається кінчиками пальців моєї руки. — Якби ж я був сильнішим і захистив тебе… Я теж дуже переживав за тебе… І теж був готовий віддати все, аби ти була в порядку. 

 — Ти сильний, — усміхаюсь я. — То просто були непередбачувані обставини. Але зараз ми вже підготувалися до того, що може трапитися, тож  хай краще не ризикують… Поїхали дивитися кіно? 

— Так, поїхали, — він усміхається і ми рушаємо з місця…

***

Коли ми сидимо на диванчику перед вишукано сервірованим столиком і дивимось романтичний фільм,  я кажу Артему:

 — Може зробимо спільне селфі для мого блогу? 

— Так, давай, — він обіймає мене за плечі і бере мій мобільний, а потім, коли простягає руку для селфі, несподівано цілує мене в губи.

Я відповідаю на поцілунок, рада, що вийшло саме так, як я хотіла — в романтичній напівтемряві, на м’якому дивані, це ніби натякало на щось, що буде потім… На щось, чим я хотіла поділитися з Вадимом. Щоб він ще раз подумав, перш ніж відштовхувати мене. Щоб він теж ревнував мене, а не лише я його…

***

Я викладаю фото у Інстаграм, підписуючи: “Зупинися, мить, ти прекрасна!”

Показую Артему:

— Глянь, як посипалися лайки… Ми як зірки..

— Це все тому що ти як зірка, — він усміхається і чмокає мене в губи. — Ти така красива, Міло… 

— Мені хочеться бути красивою для тебе, — кажу, дивлячись йому в очі. 

— Для мене ти найкрасивіша в світі… — він трохи стискає мою долоню. — Я хотів тобі сказати дещо, — він виглядає схвильованим. — Я, схоже, кохаю тебе… Залишся сьогодні зі мною… Дозволь не везти тебе додому…