18. Іра. Шпигунські ігри

Коли Вадим виходить, я спершу дійсно готую вечерю, а потім все ж не витримую і йду до комоду, де він склав свої речі. Що я там хочу знайти? Сама не знаю. Але мені страшно, що він дійсно виявиться психічно хворим, який вигадав усі ці пригоди. А я закохалася в нього… Що буде, якщо він не той, за кого себе видає? Як мені вчинити? 

Я перебираю його одяг, але нічого підозрілого не знаходжу. Жодних записників, документів і т.д. 

Раптом, вже коли складаю речі назад до комоду, з якоїсь із них випадає клаптик паперу. Я беру його, розгортаю і читаю. Але то просто якась реклама нового магазину. Нічого особистого, нічого такого, що могло б підтвердити або спростувати мої сумніви…

Я відчуваю досаду. А ще чую запах горілого, бо забула, що залишила сковорідку на вогні. Йду на кухню, відкриваю вікно, спересердя викидаю вміст сковорідки у сміття і сідаю за стіл, підперши голову рукою. 

Якщо він так добре шифрується… То все ж є щось, де може бути корисна інформація. Якщо там тільки немає паролю…

***

Вечеря вже приготована заново, я перевдяглася в більш нарядну сукню, і якраз підфарбовую губи перед дзеркалом, коли чую звук дверей, які відчиняються. 

Мимоволі серце починає битися швидше. І хтозна, що тому є причиною — кохання до Вадима чи страх перед тим, що він може виявитися не тим, за кого себе видає…

— Іро, ти де?  — чую його голос з передпокою. 

— Я тут, у спальні, — кажу я. — Мий руки і йди вечеряти. 

За мить він заходить до спальні. Підходить до мене і обіймає:

— Як справи? 

— Чудово, — усміхаюсь я.  — А і тебе? Отримав ті документи? 

—  Так, отримав, — він киває. — Марина дуже допомогла. Певно, піду швидко прийму душ перед вечерею, — він стягує з себе кофту і оголює торс, а я ковтаю слину, бо в голові з'являються надто відверті думки. 

— Добре, освіжися, бо після вечері я чекаю на щось приємне, — кажу я. 

За кофтою на ліжку опиняються і штани, Вадим усміхається, чмокає мене в губи, і йде до ванної кімнати, і вже за мить я чую, як там тече вода.

Я складаю його речі і раптом бачу на ліжку телефон, що випав з кишені. Не сподіваючись на удачу, проводжу по ньому пальцем, і екран засвічується. Я бачу, що він не заблокований. 

Часу мало, тому я навмання тицяю пальцем в іконку зі сповіщеннями і одразу бачу нове повідомлення в Інстаграм від якоїсь Міли. 

“Іноді я уявляю на його місці когось іншого…”

В мене відразу виникає дивне передчуття. Невже це саме те, що я шукаю? 

Я швидко відкриваю дірект і читаю листування повністю. 

“Привіт, тобі говорять щось слова “маска” і “браслет”? 

"А ти розумніша, ніж здається."

“Я ще й добре цілуюся…”

"Хлопцеві твоєму пощастило =)"

“Іноді я уявляю на його місці когось іншого…”

Вадим прочитав це повідомлення, але нічого не відповів, і мені хочеться самій  написати щось образливе, бо я розумію, що то та сама дівчина, до якої він їздив уночі. І хоч Вадим і говорив, що то лише ділові стосунки, але ж вона фліртує з ним. Не просто фліртує, а спокушає…

Та я нічого не відповідаю, бо коли Вадим побачить мою відповідь, то й здогадається, що я лазила в його телефоні. А мені ще багато треба вияснити…

Та й звук води в душі стихає, тож я маю поспішати. Знову нюхаю його одяг, бо розумію, що тоді він не просто так пахнув її парфумами. Але сьогодні того аромату немає. Я кладу телефон на тумбочку, і цієї миті Вадим виходить з душу. 

— Покладу речі в пралку, — кажу я і швидко йду, щоб не говорити з ним. 

Я боюся, що моє обличчя видасть те, що я зараз відчуваю…