12. Вадим. Я не скривджу...

Іра пильно  дивиться на мене, немов для себе вона вже знає відповідь на це запитання. 

Я зітхаю і дістаю мобільний, простягаю їй скрін коментаря з погрозами.

— Людині погрожували. І добре, що я поїхав, інакше її б згвалтували. А вона зовсім дитина.

 — Але від тебе пахне її парфумаим, — каже вона. 

— Її ледь не згвалтували, вона злякалась, вчепилась в мене мертвою хваткою, як за рятівне коло, але певно так зробила б кожна в такій ситуації, — пояснюю я. 

— А за мною, може, теж стежили. І я не викликала першого-ліпшого чоловіка на допомогу… — раптом каже Іра. 

— Хто стежив? — я беру її за руку. — Розкажи детальніше. 

— Коли я вийшла з лікарні, то побачила біля під’їзду якогось чоловіка. Не звернула особливої уваги, просто запам’яталася його куртка. У мого батька колись така була, от я і звернула увагу. А потім побачила того чоловіка, коли виходила з метро, щоб іти додому. Він йшов слідом за мною, прямо до будинку, а там розвернувся і пішов назад…

— Це погано… А чому ти не розповіла про це одразу ввечері? — я зазираю їй в очі. — Такі речі треба казати одразу…  Я куплю тобі одну штучку, браслет, з тривожною кнопкою, будеш його носити весь час.

 — Я подумала, може то просто якийсь п’яничка… І живе тут, тому ми й зустрілися вдруге. Але тепер я впевнена, що він ішов за мною, щоб побачити, де я живу. А що.ю той браслет допоможе? Показуватиме тобі, де я знаходжусь? 

— Так, — я киваю. — А ще ти зможеш попередити мене або покликати на допомогу. Одне натискання — "потрібна допомога", два натискання — попередження для мене, наприклад, якщо щось вчудить поліція. 

— Добре, я ж не проти, — вона зітхає. — Тобі подобається та дівчина? 

— Дівчина, як дівчина, — я знизую плечима. — Нічого особливого.

— Вибач, що я запитала тебе, — вуона зітхає. — Мабуть, це не моя справа…

— Я тільки з тобою, — я зазираю їй в очі і торкаюсь долонею щоки. 

— Я вірю тобі, — вона обіймає мене. — Ти не з тих чоловіків, які брешуть…

Думаю, що навіть якщо фізично мене таки зачепила Міла, це все одно нічого не значить. Я не з тих, хто буде зраджувати жінці, яка стільки всього для мене зробила.

— Ти дорога мені, — шепочу я їй на вухо і обіймаю у відповідь.

— Ти можеш завжди на мене розраховувати, — відповідає Іра. — Якщо потрібна будь-яка допомога, тільки скажи…

— Будь обережна, це головне моє прохання, — кажу я і легенько чмокаю її в губи. 

— Ти теж будь обережним, будь ласка, — просить вона. — Я не витримаю, якщо з тобою щось станеться…

— Буду, Іро, — я прибираю з її обличчя пасмо волосся і дивлюсь в очі. Скільки в тих очах любові і ніжності. Чи заслужив я на подібне. — Дякую, що турбуєшся про мене… 

 — Буду турбуватися завжди, поки ти не скажеш, що це тобі не потрібно, — я бачу, як в неї по щоці стікає сльозинка. 

— Іро… — я подаюсь вперед і зціловую солону краплю. Чомусь мені стає боляче, дуже боляче. — Ну чому ти так кажеш, ніби я викину тебе, як якийсь непотріб… Чому ти про мене такої думки?

— Ти багатий і впливовий, — каже вона, заплющивши очі. — Хай зараз це поки що не так, але мине трохи часу — і ти знову будеш на коні. Тоді, певно, тобі вже потрібна буде інша жінка, з твого світу… Я не зможу в нього вписатися…

Коли вона каже про "жінку з мого світу", мимоволі перед очима зʼявляється образ малявки-модельєрки. І я ненавиджу себе за це в цей момент. Я знаю, що не зраджу Ірі, що б там не трапилось. А інсту Міли краще і зовсім видалити… 

— Я не скривджу тебе, — я пригортаю її до себе і знову цілую. Коротко вкриваю її обличчя і волосся поцілунками, намагаючись передати всю ту ніжність і вдячність, що я відчуваю до Іри. 

— Я знаю, — шепоче вона, вся розцвітаючи від моєї ніжності.  — Я дуже кохаю тебе…

Коли вона каже ці слова, я подаюсь вперед і цілую її в губи, прикриваючи очі. Я все ще не можу вимовити ці слова. І мені погано через це. Ірі погано. А я маю робити так, щоб Ірі було добре, я дуже хочу щоб їй було добре… І щоб вона була в безпеці, як і Міла…