Я прокидаюся, бо хочу випити води, йду на кухню, а коли повертаюся, то раптом розумію, що Вадима на ліжку немає. Може, вийшов у вбиральню? Я якийсь час чекаю, а потім підводжуся і виходжу в коридор. Скрізь темрява, ні у вбиральні, ні у ванній не світиться.
Повертаюся до спальні і бачу, що його телефона немає на тумбочці. Як і взуття в передпокої. Сідаю на пуфик і дивлюся на себе у дзеркало. Я бліда, розпатлана і здаюся собі некрасивою. Куди він пішов уночі, нічого мені не сказавши?
Оглядаю всю квартиру, але нічого не знаходжу. Беру телефон, думаючи, що може Вадим написав мені, але там теж жодних повідомлень чи пропущених дзвінків. Він просто зник…
Я все ж набираю його номер. Якщо він пішов від мене, то хай краще прямо це скаже, тоді я вже не буду хвилюватися, що з ним сталося щось погане…
Він не відповідає, але майже одразу після мого дзвінку я чую, як вхідні двері відчиняються.
Піднімаю голову від телефона і бачу, як Вадим заходить до квартири. На щастя, він виглядає неушкодженим. Мене охоплює полегшення.
— Я прокинулась, а тебе немає, — кажу, поправляючи волосся.
— Пробач, що нічого не сказав, не хотів будити. Треба було терміново відʼїхати, — пояснює він.
— Це пов’язано з якоюсь небезпекою для тебе? — стривожено дивлюся на нього. — Тобі треба ховатися в іншому місці?
— Ні, не переживай, — він торкається губами моєї щоки. — Все добре, але я хотів би поспати. Завтра скоріш за все треба буде піти до Марини, секретарки. Вона обіцяла принести мені один документ.
— Так, звичайно, — коли він так близько, я раптом чую аромат жіночих парфумів. Думка про те, що він їздив до якоїсь жінки, боляче вражає моє самолюбство. Але я нічого не кажу. Немає сенсу влаштовувати сцени ревнощів, це все одно не втримає Вадима біля мене. — Добре, я тоді піду спати. А ти можеш прийняти душ чи теж іти спати. Мені завтра рано на роботу, я залишу сніданок на плиті.
З цими словами, не дивлячись на нього, я повертаюся до спальні і лягаю в ліжко, відвертаюся до стіни і вдаю, що сплю. Насправді ж я чую, як він заходить і лягає поруч.
Торкається моєї талії і обіймає зі спини, а його тепле дихання тепер лоскоче шию.
Я на якусь мить завмираю, але потім все ж пригортаюсь до нього. Я кохаю його, він потрібен мені… Якщо я не буду тиснути на нього, він не буде шукати інших жінок. Він зрозуміє, що я найкраща..
— Ти такий теплий, — кажу я.
— Ти теж, — шепоче у відповідь і торкається губами моєї шиї.
— Я дуже рада, що зустріла тебе, — я повертаюся до нього обличчям і цілую в губи. — Навіть не думала, що колись буду такою щасливою…
— Я теж радий, що зустрів тебе, — каже після мого поцілунку, а потім цілує знову.
Глибоко, пристрасно, так, як цілує мене тільки він.
— Я довіряю тобі, — шепочу я, відповідаючи на поцілунок.
— Іди сюди, ближче, Іро, — він притягує мене ще ближче, так, щоб наші тіла переплітались в одне ціле.
На цих словах його губи ковзають нижче, на мою шию.
Я відчуваю, як від його ніжних доторків по всьому моєму тілу біжать мурашки, я ще тісніше притискаюся до нього, мені хочеться, щоб ми завжди були такими близькими, як зараз, щоб це відчуття ніколи не закінчувалося…
Але несподівано для себе самої, коли його доторки стають наполегливішими, я раптом запитую:
— Ти ж їздив до жінки, правда?...
#18 в Детектив/Трилер
#7 в Детектив
#409 в Любовні романи
#197 в Сучасний любовний роман
кохання та пригоди, протистояння характерів, інтриги і таємниці
Відредаговано: 20.11.2024