2. Вадим. Викриття лицеміра, медсестра і маскарад.

Перелажу до сусідньої палати, схоже, це ординаторська чи щось подібне.  Швидко знаходжу шафу з речами. Обираю перші-ліпші лікарські штани і кофту, перевдягаюсь, також начіпляю на голову шапочку і маску. Ніби це форма хірурга? Також прихоплюю чиюсь куртку і шапку, вдягну їх, щойно вийду з лікарні.

Лізти пожежною драбиною буде більш небезпечно, вони можуть очікувати від мене такого. 

Але один з амбалів буде стояти прямо перед сусідньою палатою. Якщо він хоч щось запідозрить…

Ні, в мене немає часу на ці роздуми. Треба просто спокійно і впевнено вийти, згадати старі часи. 

Роблю глибокий вдих і берусь за ручку. Що ж, пан або пропав тут і зараз…

Я виходжу з палати і помічаю, що охоронець якраз розмовляє по телефону. Спокійно йду до іншого коридору. Він не звертає на мене уваги, тут багато людей в такій самій формі. 

Коли я вже спускаюсь на ліфті і виходжу з лікарні, страх відпускає. 

Я відходжу на безпечну відстань, йду парком в напрямку одного з моїх барів. Треба подзвонити Марку… Він точно допоможе.

Я беру мобільний дівчини, він заблокований. Я насуплююсь, але доволі швидко підбираю пароль. Ну хто ставить паролем рік народження? Пару спроб і телефон вже в моєму розпорядженні.

Думаю, що спочатку треба загуглити, що взагалі про все це пишуть. Гуглю себе і раптом бачу на якомусь новинному сайті статтю про себе. У ній йдеться, що я, моя дружина і донька загинули в аварії. Машина згоріла, нікого врятувати не вдалося. Журналісти попросили прокоментувати цю новину Дена, адже він мій компаньйон і кращий друг.

“Мені дуже шкода, я шокований, — відповів він. — Не можу повірити, що мого кращого друга та його рідних уже немає. Я завжди радив йому бути уважнішим за кермом. Тепер доведеться мені самому давати раду нашому бізнесу…”

Сказати, що я шокований — нічого не сказати. Він обманює… Він знає, що я був постійним учасником підпільних автоперегонів, яке нафіг "уважніше за кермом"? 

Мене аж трясе, так я хочу побачити його і вмазати в нахабну пику обманщика. У мене немає друга. Ніколи не було… І цей удар, здається, майже добиває. От тільки я не можу так просто здатись. Вони всі мають поплатитись. 

Я дістаю папірець, який дала мені та медсестра. Що ж, побуду у неї день-другий, поки не придумаю, що робити далі…

***

Коли я приходжу за вказаною адресою, то дістаю з-під килимка ключ і швидко відчиняю чужу квартиру.

Мене дивують такі люди, як та дівчина… Точно, я ж навіть імені її не знаю. 

Бачу, що замок замикається зсередини і вирішую покласти ключ назад під килимок, а потім зачинитись зсередини. Раптом накочує дуже сильна втома. Дія адреналіну, певно, завершується, бо очі злипаються, а ноги навіть не хочуть йти до дивану. Але я все ж доходжу і лягаю, після чого одразу ж провалюсь в сон…

Прокидаюся від того, що мене хтось штурхає у плече.

 — Навіщо ти вкрав мій телефон? — чую я сердитий голос.  — Може, мені в поліцію заявити?

— Заспокойся, нічого я не вкрав, я просто позичив, — я приймаю напівсидяче положення і дістаю з кишені мобільний. — Точно, мені треба дещо загуглити.

Я розблоковую її екран і гуглю свого конкурента.

— Дай сюди, — вона намагається вирвати в мене телефон. — Треба було здати тебе прямо в лікарні! 

— Так, спокійно, ти мені заважаєш, — я обхоплюю її однією рукою і завалюю на ліжко так, щоб тримати її однією рукою, а іншою все так само переглядати новини про мого конкурента, якого я підозрюю в замаху, того, кому це найбільш вигідно, окрім мого колишнього друга.

Вона брикається, але безрезультатно. 

 — Відпусти, придурок! Я зараз буду кричати! 

— О, знайшов! Значить, маскарад…  — кажу, дивлячись на сторіс в інсті доньки мого конкурента. — Ось і спосіб проникнути до того будинку і помститись. Він буде першим, а колишній партнер — другим…